Щорічник 2005 (1) Розділ 4

СИЛИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Свистович Степан Михайлович — заступник начальника штабу ВВ МВС України, кандидат військових наук, полковник
У своєму виступі, я хотів би коротко зупинитися на деяких аспектах, які на мою думку є важливими та актуальними у визначенні питань національної безпеки України, а також ролі і місці внутрішніх військ МВС України у її забезпеченні.
Сьогодні в світі відбувається значне переосмислення понять міжнародної та національної безпеки. Це пов’язано з низкою об’єктивних причин. Серед них: зростання процесів глобалізації економічних відносин, розвиток новітніх технологій обміну інформацією, поява нових товарних та міграційних потоків.
Цілком очевидно, що жодна країна світу не спроможна самостійно гарантувати національну безпеку. У зв’язку з цим відбувається значна диференціація видів національної безпеки всіх держав.
 Національна безпека України - це “захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам”.
 Національну безпеку в Україні забезпечують 11 основних суб’єктів: Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; РНБО; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; НБУ; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, СБУ, Державна прикордонна служба України та інші військові формування; громадяни України та об'єднання громадян.
 На сучасному етапі визначено 67 основних реальних та потенційних загроз національній безпеці України у 9 наступних сферах: у зовнішньополітичній; державної безпеки; у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України; у внутрішньополітичній сфері; в економічній; у соціальній та гуманітарній; у науково-технологічній; в екологічній; в інформаційній.
Закон України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року.
Оскільки забезпечення національної безпеки України покладено на 11 основних суб’єктів, хотів би окремо зупинитись на правоохоронних органах.
Основним призначенням правоохоронних органів є захист інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз. Нинішня організація цієї сфери, не є достатньо раціональною та ефективною.
Тому метою реформування правоохоронних органів України має стати побудова такої системи, яка б забезпечила належний захист прав, свобод та інтересів людини і громадянина, суспільства і держави від злочинних посягань.
Але вашу увагу у своєму виступі хочу зосередити на внутрішніх військах.
Нагальна потреба в реформуванні внутрішніх військ випливає з аналізу ситуації, що склалася у правовому полі України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони, в частині відмови від оцінки загроз на засадах стереотипів минулого, більш чіткого і реалістичного визначення завдань військових формувань України.
Відповідно до Закону України “Про внутрішні війська МВС України” (від 26.03.1992) внутрішні війська призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.
 Війська виконують 9 наступних завдань:
1. Охорона та оборона важливих державних об'єктів, об'єктів матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України.
2. Супроводження спеціальних вантажів.
3. Здійснення пропускного режиму на об'єктах, що охороняються.
4. Конвоювання заарештованих і засуджених.
5. Охорона підсудних під час судового процесу.
6. Переслідування і затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти.
7. Участь в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю.
8. Участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об'єктах, що охороняються.
9. Охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України.
Відповідно до Закону України "Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України" (від 10.01.2002 № 2925-ІІІ) тривають заходи щодо зменшення загальної чисельності внутрішніх військ.
Що у військах вже зроблено. З початку реформування розформовано 20 військових частин, із них: 4 окремі бригади, 6 полків, та 10 окремих батальйонів, при цьому загальну чисельність військ скорочено на 10 700 штатних одиниць, що складає 24% від існуючої чисельності. До кінця 2005 року чисельність військ повинна становити 33 тис. 300 штатних одиниць.
На теперішній час пріоритети державної політики України щодо європейської інтеграції та просування на шляху вступу до НАТО внесли відповідні корективи у формування воєнної політики держави.
У період з липня 2003 по червень 2004 року внутрішні війська, як складова частина Воєнної організації держави, брали активну участь у проведенні оборонного огляду.

 Оборонний огляд - це інтелектуальний аналітичний процес перегляду та приведення у відповідність структури збройних сил відповідно до ресурсної бази, яка виділяється країною на потреби оборони.
Основними цілями оборонного огляду були 3 напрямки:
1. Реальна оцінка сучасного стану Збройних Сил та інших військових формувань, доцільності їх утримання в існуючих структурах та чисельності.
2. Всебічний аналіз вартісних показників.
3. Визначення оптимального майбутнього обрису ЗСУ, інших військових формувань держави, які б були здатні до виконання нових завдань щодо відвернення та нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України у воєнній сфері, сумісними до дій з військовими частинами збройних сил країн-членів НАТО та Євросоюзу.
На підставі оборонного огляду розроблено Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року.

 Який затверджений Указом Президента України від 22 червня 2004 року № 670/2004 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 2004 року "Про Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року".
Стратегічний оборонний бюлетень за своїм змістом та спрямованістю є концептуальним довгостроковим документом з реформування Збройних Сил, інших військових формувань України на період до 2015 року.
На його основі передбачається удосконалення законодавчих та інших нормативно-правових актів, розробка цільових програм реалізації державної політики з питань національної оборони.
Подальше реформування внутрішніх військ пропонується здійснювати шляхом уточнення та визначення функцій, завдань, структури внутрішніх військ МВС України відповідно до нових політичних та економічних умов в Україні та світі.
У зв'язку з цим у Головному управлінні внутрішніх військ МВС України підготовлено проект Закону України “Про Національну гвардію МВС України”, який 28 листопада внесено на розгляд до Верховної Ради України народним депутатом України Кульчинським М.Г. (реєстраційний № 7716).
Зазначений законопроект враховує особливості нинішнього етапу розвитку українського суспільства, необхідність зміцнення його демократичних і правових засад, захисту конституційних прав і свобод громадян та відповідає Концептуальним засадам реформування системи правоохоронних органів.
Метою цього Закону України є законодавче визначення статусу Національної гвардії МВС України, як військового формування, яке діє в складі Міністерства внутрішніх справ України і на яке покладається забезпечення громадської безпеки та правопорядку в державі, а також виконання інших завдань, що вимагають постійної оперативної готовності та підвищеної мобільності.
При опрацюванні вищезазначеного законопроекту нами було ретельно вивчено досвід військових формувань з правоохоронними функціями та завданнями в країнах Європи, таких як: Національна жандармерія Французької Республіки, жандармерія Турецької Республіки, Цивільна гвардія Королівства Іспанії, Цивільна гвардія Португалії, Війська карабінерів Італійської Республіки, Жандармерія Румунії.
Необхідно зазначити, що всі вони мають військовий статус, затверджений національним діючим законодавством. Вищезазначені структури об’єднані в Асоціацію сил поліції та жандармерії країн Європи і Середземного моря у статусі військової установи (FIEР).

 Основне завдання FIEР - поліпшення співробітництва між силами внутрішньої безпеки в дусі поваги до національного та міжнародного законодавства з метою ефективної боротьби з міжнародною злочинністю та гарантування громадського правопорядку на території країн - членів Асоціації.
Законопроектом пропонується додатково до завдань, які на сьогодні виконуються внутрішніми військами, покласти на Національну гвардію МВС України наступні завдання:
забезпечення захисту конституційного ладу та державної влади від спроби їх зміни або захоплення шляхом насильства, що відповідає ст. 109 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року та п. 5 частини другої ст. 4 Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 року № 1550-ІІІ.
Покладання цього завдання на новостворюване формування забезпечить елемент демократії у вигляді недопущення зосередження сил та засобів силового впливу в одному центральному органі виконавчої влади;
здійснення заходів, пов’язаних з припиненням діяльності непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань, що відповідає ст. 260 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року та постанові Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1995 року № 137 “Про затвердження Положення про військові частини спеціального призначення військ внутрішньої та конвойної охорони”;
здійснення заходів, пов’язаних з припиненням терористичної діяльності, масових заворушень, що відповідає статтям 5,6 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року № 638-ІV.

Крім того, Національна гвардія МВС України бере участь в:
забезпеченні безпеки працівників суду, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей, близьких родичів та охорона місцевих, військових судів, апеляційних судів, касаційного суду України. Виконання зазначеного завдання підвищить надійність охорони учасників кримінального судочинства та членів їх сімей і близьких родичів;
забезпеченні громадського порядку в умовах надзвичайного стану і під час ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків, що відповідає ст. 20 Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 року № 1550-III;
здійсненні заходів територіальної оборони, заходів, спрямованих на дотримання правового режиму воєнного стану, що відповідає статтям 12, 18 Закону України “Про оборону України” від 6 грудня 1991 року № 1932-XII, ст. 17 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 6 квітня 2000 року № 1647-ІІІ;
забезпеченні, разом з уповноваженими державними органами, охорони навколишнього природного середовища, природних ресурсів і ліквідації будь-яких протизаконних дій, які порушують природоохоронне законодавство.
Для підвищення ефективності виконання завдань з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю особовому складу Національної гвардії МВС України надається право складати протоколи про адміністративні правопорушення та передавати матеріали про адмінправопорушення на розгляд органів, уповноважених розглядати справи про такі адміністративні правопорушення.
Крім того, пропонується залишити за Національною гвардією МВС України виконання завдань з конвоювання осіб, взятих під варту, підсудних, осіб, засуджених до позбавлення волі, до апеляційних судів, касаційного та Верховного Судів України і охорона їх під час судового засідання та здійснення екстрадиції зазначених осіб.
Проект Закону про “Національну гвардію МВС” відповідає європейській моделі аналогічних формувань та адаптований до національного законодавства України.
Прийняття закону про нове формування створить позитивний баланс сил у системі забезпечення громадського порядку та державної безпеки, буде сприяти демократизації суспільства і дасть змогу вступу новому формуванню до Асоціації сил поліції та жандармерії країн Європи і Середземного моря в статусі військової установи (FIEР).
На завершення свого виступу, хочу наголосити на тому, що в цілому процес реформування правоохоронних органів має базуватися на максимально виважених, науково обґрунтованих концептуальних засадах, і потребує участі всього суспільства.
Результатом нашої зустрічі має стати вироблення певних рекомендацій, привернення уваги представників законодавчої та виконавчої влади, науковців і широкої громадськості до динамічного характеру виникнення та змін загроз національній безпеці України.

„СПЕЦНАЗ” ДЛЯ ПРОТИДІЇ АСИМЕТРИЧНИМ ЗАГРОЗАМ
Галушко Сергій Олександрович − начальник групи протидії диверсіям і терористичним актам ГШ ЗС України
Останніми роками ми стали свідками зміни характеру загроз міжнародній та національній безпеці. На зміну протистоянню мільйонних військових угруповань часів „холодної війни” приходять нові загрози, яким людство раніше взагалі не надавало будь-якого значення.
Зміна образа ворога та нові загрози
На зламі тисячоліть людство зрозуміло, що воно виявилося фактично захоплене зненацька новими загрозами свого безпечного існування. Хоча лише років десять до цього посилено готувало до світової ракетно-ядерної війни як економіку, інфраструктуру, населення країни, так і особовий склад збройних сил, оснащували їхнім відповідним озброєнням і військовою технікою. Але, як виявилося, чергова війна, яку, до речі, бояться назвати світовою, почалася зовсім іншим способом. І ті перші терористичні акти, які проявилися системно, почали підштовхувати до зміни підходів у забезпеченні національної безпеки.
Головною особливістю нових загроз є їх асиметричність. Вона проявляється в тому, що загрозу представляє противник і його засоби впливу, проти яких можуть бути неспроможні діяти армії з усім своїм традиційним потенціалом збройного протиборства. Для протидії, наприклад, терористичним угрупованням, повстанським формуванням, піратам, кіберзлочинцям тощо мало підходять танкові дивізії або фронтові наступальні операції. У той же час виникає необхідність для таких загроз вишукувати нові адекватні засоби протидії, які не дуже схожі на звичні для нас рамки класичного збройного протиборства.
Хоча слід зазначити, що в сфері забезпечення національної безпеки на першому місці завжди стояло усунення передумов та причин, що сприяють виникненню погроз. Але оскільки це зробити вдається далеко не завжди, то на другому місці стоїть питання вжиття превентивних заходів, що передбачають завчасне виявлення виникаючих загроз на стадії зародження і їх припинення, у ряді випадків силове. Що, по визначенню, є прерогативою силових структур та правоохоронних органів.
І тільки у тому випадку, коли не спрацювали ці ланки в системі забезпечення національної безпеки, то в справу змушені вступати збройні сили, інші військові формування, правоохоронні органи, їх підрозділи спеціального призначення тощо. Очевидно, що останній варіант не є привабливим, але до нього наша країна також повинна бути готова.
Причому тероризм не є чимось одноманітним і немінливим в часі. Він з'являється у всьому своєму різноманітті й виникає необхідність здійснювати класифікацію терористичних загроз, що, у свою чергу, впливає на питання визначення сил і засобів, необхідних для їх припинення.
Раніше світ більшою мірою мав справу з випадками одиночних терактів, що відбулися в одному місці, як правило, на обмеженому об'єкті. Згодом терористи „навчилися” бути більш винахідливими та стали практикувати здійснення серій терактів, що відбуваються одночасно в різних місцях, але почасти пов'язані єдиним задумом. Зараз ми вже є свідками ситуацій, коли масштабними терактами, диверсіями, збройним протистоянням можуть бути охоплені цілі регіони країни, як це мало місце в Чечні або Афганістані.
Причому виклики національній безпеці не обмежуються виключно загрозою тероризму. Зараз можна говорити про сепаратистські рухи, організовану злочинність, наркоторгівлю, екстремізм у всіх його проявах тощо.
Очевидно, що успішна протидія новим загрозам, насамперед терористичним, може стати результатом скоординованих зусиль спецслужб, збройних сил, а також політичного, дипломатичного, економічного потенціалу держави й міжнародних інститутів безпеки.
Також представляється цілком логічним, що в багатьох випадках ефективним засобом для стримування й силового реагування на подібні загрози можуть стати підрозділи й частини спеціального призначення різної відомчої належності.

В основі ефективності підрозділів спеціального призначення – їх унікальні властивості
За останні десятиліття підрозділи спеціального призначення показали себе ефективним інструментом для реагування на сучасні загрози. Наприклад, як показує практика міжнародного досвіду боротьби з терористичними організаціями, особливий страх на терористів поряд з попереджувальними заходами наводять відповідні силові заходи з боку спецслужб і правоохоронних органів. Тому в таких країнах, як Великобританія, Німеччина, Ізраїль, Росія, США, Туреччина, Франція й інших, різним аспектам залучення підрозділів спеціального призначення для здійснення контртерористичних і антитерористичних операцій приділяється особлива увага. У багатьох з вищезгаданих держав національна стратегія боротьби з тероризмом припускає поряд з політичними та іншими заходами застосування проти терористів сили, у тому числі за межами власної країни, не залишаючи безкарним жоден випадок терористичного насильства над своїми громадянами й іноземцями.
Безумовно, деякі операції, які висвітлюються в засобах масової інформації „акціями відплати”, представляються спірними з погляду міжнародного права, викликають неприйняття в частини політиків, правознавців і преси. Однак, виходячи із внутрішньополітичних міркувань, вони є невід'ємним „силовим елементом” антитерористичної політики багатьох держав. У більшості подібних випадків засоби масової інформації та міжнародна громадськість в кінцевому результаті схвалювали проведення зазначених антитерористичних операцій.
Керівництво Ізраїлю, наприклад, одним з перших усвідомило особливу роль спеціальних операцій і значення підрозділів спеціального призначення у боротьбі з терористичними групами, у тому числі й на території іноземних держав. Причому для ізраїльських спецслужб характерне застосування твердих заходів до осіб, які здійснюють замах на безпеку громадян Ізраїлю і його державні підвалини, де б вони не перебували. При цьому дуже мало звертається уваги на можливу негативну реакцію світового співтовариства.
Про зростання ролі сил спеціальних операцій добре сказано йорданським королем Абдаллой II, що також проходив раніше службу в підрозділах спеціального призначення. Він вважає, що в більшості країн миру сили спеціальних операцій становлять приблизно від 4 до 10 відсотків від чисельності їхніх армій і, відповідно, бюджету, але 90 відсотків операцій майбутнього вимагають саме їхніх спеціальних якостей і навичок дій. „Гроші, витрачені на них - це гроші, витрачені добре. Сили спеціальних операцій та самі спеціальні операції перебуватимуть на вістрі збройного протиборства майбутнього”, − сказав з цього приводу Абдалла II.
Дійсно, пошуки адекватної відповіді на нові світові погрози обумовили необхідність чергової модернізації військових і поліцейських організацій більшості держав миру. Разом з тим, військово-політичне керівництво багатьох країн переконалося, що сили спеціальних операцій (ССО), що володіють майстерністю так званих „малих воєн” і знаючі зсередини методи й форми спеціальних операцій як на суші, так і на морі, є ключовим компонентом, який можна ефективно протиставити новим погрозам і небезпекам, що виходять із боку світового екстремізму й сепаратизму. Аналіз бойового застосування ССО США, спеціальних частин Великобританії, Німеччини й інших країн НАТО, а також з'єднань і частин спеціального призначення ЗС Росії виявив тенденцію росту їхньої участі як у збройних конфліктах, так і в тому, що прийнято відносити до таємних спеціальних операцій.
Вони дійсно мають унікальні властивості, що обумовлює їх ефективність. Головною їх характеристикою є наявність великого потенціалу стримування супротивника від протиправних і інших дій. Також має місце традиційно висока результативність їхніх дій. Незаперечним фактом є труднощі протидії силам спеціальних операцій з боку супротивника.
Цілком закономірно напрошується висновок: перед силами спеціальних операцій багатьох країн миру вже починають ставити завдання стратегічного рівня, причому спостерігається тенденція мати струнку ієрархію завдань, для рішення яких цілеспрямовано створюються й готуються відповідні сили й засоби, що дозволяють вищому військово-політичному керівництву цих країн мати ефективний інструмент для дій у різних кризових ситуаціях.
Прикладів подібного роду можна привести багато. Ще наприкінці 80-х років минулого сторіччя після виводу радянських військ з Афганістану з'єднання й частини спеціально призначення приступили до участі в операціях по запобіганню проявів сепаратизму на території Азербайджану, Грузії й Вірменії: забезпечували безпеку під час комендантської години, боролися з мародерами, вандалами, припиняли міжнаціональні конфлікти, супроводжували й забезпечували безпеку біженців, займалися пошуком зниклих громадян, а також пошуком і знищенням незаконних збройних формувань. Їхнє активне залучення в Росії та інших країнах має місце й зараз.
Приклад:
У серпні 2005 року в міжнародному торговому порту казахстанського міста Актау пройшла найбільш активна й одночасно завершальна фаза антитерористичних навчань „Каспій-антитерор-2005”. Казахстанський підрозділ спеціального призначення Комітету національної безпеки (КНБ) і бойові плавці Центра спеціального призначення ФСБ Росії нейтралізували умовних терористів на "захопленому" ними танкері з нафтою та звільнили взяту в „заручники” команду судна. Одночасно на березі на нафтовому об'єкті і в адміністративному будинку порту діяли інші підрозділи правоохоронців, які „знешкодили спільників терористів”. Усього в заході взяло участь 200 співробітників антитерористичних структур країн СНД. Росія, а також Казахстан і Україна, інші країни СНД умовно не дали терористам дестабілізувати обстановку в Середній Азії, зірвати найважливіший переговірний процес по Каспію, запобігли великій екологічній катастрофі (у випадку, якби терористи підірвали танкер або портові нафторезервуари).
Проведення подібних заходів є стримуючим чинником для міжнародних терористичних угруповань. Причому на навчанні „Каспій-антитерор-2005” підрозділи спеціального призначення училися працювати на випередження. Як підкреслив тоді голова Ради керівників органів безпеки та спеціальних служб держав СНД, директор ФСБ Росії генерал армії Микола Патрушев, „чим більш завчасно спецслужби різних країн доводитимуть один одному наявну в них інформацію, тим більше шансів на успіх у боротьбі з терористами”.
Також є вже приклади, коли конфлікти так названої низької ефективності ведуться переважно формуваннями спеціального призначення й близькими до них структурами. Так, наприклад, метою проведеної в березні 2002 року в горах Афганістану операції був розгром бойовиків, що зосередилися в Пандшерскій долині, організації „Аль-Каида” і талібів. До операції залучалися три батальйони (1200 чоловік) 101-й повітряно-штурмової дивізії та 10-й дивізії армії США, підрозділи американського 75-го полку „рейнджерів”, різні частини сил спеціальних операцій США, Австралії, Німеччини, Данії, Канади, Норвегії й Франції (кілька сотень чоловік), а також близько 1000 афганців. Причому підсумки дій такого угруповання сил оцінюються як позитивні.
З подібних прикладів потрібно робити правильні висновки. Дійсно, непоганим „інструментом” для забезпечення національної безпеки в руках у керівництва країни можуть стати сили спеціальних операцій. Так, наприклад, на думку американського генерала Пітера Шумейкера, який був командувачем Командування спеціальних операцій ЗС США (КСО), всебічно підготовлені й оснащені, знаючі культурні особливості місцевого населення й володіючи їх мовою, військовослужбовці КСО готові виконувати різні небезпечні завдання в інтересах своєї країни. Вони мають унікальні якості, що дозволяють їм вносити істотний вклад у роботу американських дипломатів, воєначальників і т.п., зміцнюючи авторитет позиції та відстоюючи інтереси національної безпеки США у світі. За його словами, у середньому за тиждень приблизно 7 тис. чоловік, що несуть службу у військах спеціального призначення, перекидалися в 60-70 країн миру для виконання завдань, спрямованих на досягнення зовнішньополітичних цілей США. Наприклад, тільки в 1998 році сили спецоперацій перекидалися в 152 країни, роблячи там підтримку американським дипломатам і військовим, провели там більше 280 різних операцій, виконали 123 завдання по боротьбі з наркотиками й злочинністю в 104 країнах і навчили військовослужбовців 17 країн проводити спеціальні операції самостійно.
Дипломати США, так само як і регіональні командувачі усе більше й більше розуміють, яку істотну підтримку при вирішенні завдань, що стоять перед ними в країні і регіоні, може забезпечити той потенціал, яким розташовують війська спеціального призначення. Як затверджує цей відомий у колах фахівців генерал, знайдіть сьогодні де завгодно у світі „гарячу” точку, то достатньо імовірно є те, що війська спеціального призначення США вже перебувають там, займаючись „різноманітною та важливою діяльністю”.
Додаткова перевага військ спеціального призначення полягає в тому, що в багатьох випадках при виникненні криз ці війська вже перебувають на місці або неподалік. Той хаос, що панує в перші хвилини подій, що розвертаються в кризовій ситуації, найчастіше збільшується відсутністю докладної інформації. Перебуваючи в епіцентрі того, що відбувається, військовослужбовці підрозділів спеціального призначення нерідко надають уряду та своєму командуванню оперативну інформацію, що виходить від людей, знайомих з місцевою культурою, що говорять мовою даної країни й здатні у вирішальний момент з'ясувати істину без необхідності чекати, поки прибудуть сили звідкись ще. Хоча групи спеціального призначення рідко здатні самостійно врегулювати кризу, вони можуть відігравати найважливішу роль у забезпеченні безпроблемного й ефективного введення сил по врегулюванню. Унікальна особливість сил спеціального призначення полягає в тому, що їх звичайно перекидають невеликими групами. Ця властивість виявляється найчастіше дуже приваблива для дипломатів і військових за кордоном, а в багатьох випадках і приймаючих країн. Нечисленні групи не настільки помітні, як звичайні війська. Дана властивість дозволяє їм виконувати свої завдання без шуму та так, щоб більшість місцевих жителів, коли це бажано, не розуміли, чим саме вони займаються.
При стихійних лихах і катастрофах потенційні вигоди від діяльності, здійснюваної підрозділами спеціального призначення в мирний час, також величезні. У випадках, коли до країни звертаються із проханням про екстрену гуманітарну допомогу, підрозділи спеціального призначення можуть прискорювати реакцію в тих ситуаціях, коли час надзвичайно дорогий.
Не випадково в Міністерстві оборони Росії зараз також розглядається питання створення нового роду військ - Сил спеціального призначення. Передбачається, що вони можуть мати наземний, повітряний і морський компоненти, будуть брати участь у миротворчих операціях і інших операціях по попередженню й розв’язанню різних криз.
Розмовляючи про підрозділи спеціального призначення, також потрібно вказати на ті підрозділи, які знаходяться на стику військової й правоохоронної тематики їхнього застосування. Не є великою таємницею, що в складі структур військової поліції багатьох країн створені й активно розвиваються свої підрозділи спеціального призначення. На відміну від звичного для багатьох армійських підрозділів спеціального призначення, які застосовується переважно для ведення спеціальної розвідки в тилу супротивника, підрозділи спеціального призначення військової поліції вже в мирний час повинні бути готові для виконання різних силових завдань правоохоронного характеру. До них, насамперед, відносять участь у проведенні антитерористичних операцій на військових об'єктах, силове припинення злочинів і інших правопорушень, забезпечення безпеки представників вищого військового керівництва, інші так звані „high risk operations”, тобто операції з високим ступенем ризику.
Очевидно, що сучасні реалії зробили затребуваним появу високоефективної та раціональної структури підрозділів спеціального призначення військової поліції, які за рівнем своєї підготовки, технічний оснащеності, маючи чітко певний статус, правові основи й принципи діяльності, права й обов'язки, правовий захист військовослужбовців, здатні сприяти рішенню поставлених завдань.
Сучасні дослідження практики розвитку й бойового застосування з'єднань і частин спеціального призначення показують, що за свою історію розвитку вони давно вийшли за рамки свого первинного призначення - бойового забезпечення, набули характер і риси самостійного виду бойових дій у збройному протиборстві з міжнародним сепаратизмом і екстремізмом як на території країни, так і за її межами. Як нову форму бойових дій, у взаємодії із засобами ураження, вони спроможні широко здійснювати спеціальні операції.
Головна особливість підрозділів спеціального призначення полягає в можливості їх застосування не тільки у військовий, але й у мирний час у тих випадках, коли збройне протиборство сторін не досягло масштабів війни, або в загрозливий період, коли ступінь військових приготувань імовірного супротивника та, відповідно, військова небезпека досягли таких меж, за яких протистояння агресії й запобігання збитку можливо лише за рахунок рішучих превентивних мір.
Зазначені завдання висувають серйозні вимоги до рівня підготовки їх особового складу. У західних арміях давно прийшли до висновку, що недоцільного готувати „універсального солдата” для дій у всіх випадках життя, тому що в потрібний момент це загрожує зривом у застосуванні підрозділу, здатному до того ж поставити під загрозу успішне виконання завдання й життя людей. Адже, наприклад, військового снайпера з різним успіхом намагаються навчити в армії на протязі декількох місяців навчального підрозділу, у той час як снайпера антитерористичного підрозділу готують до дій у середньому від 3 до 5 років. Це виглядає цілком виправданим, тому що військовослужбовці підрозділів спеціального призначення, на відміну від особового складу інших видів збройних сил і родів військ, мають діяти зовсім в інших умовах обстановки.
Напрямки розвитку
Досвід країн миру свідчить, що першим і основним кроком у розвитку сил спеціальних операцій, насамперед у плані легітимної реалізації їхнього потенціалу, є розробка й прийняття необхідної нормативно-правової бази.
Не випадково в Росії за Збройними силами РФ зовсім недавно закріплене право на участь без обмежень у боротьбі з тероризмом. Це дозволило створити необхідну правову основу застосування Збройних сил РФ для протидії терористичної діяльності, а також розширило їхнє призначення, дозволяючи їм своїми засобами здійснювати завдання по протидії тероризму.
Також відбувається уточнення завдань для підрозділів спеціального призначення. Аналіз свідчить, що в наш час підрозділи спеціального призначення можуть бути ефективно задіяними для рішення широкого спектра завдань, частина з яких була перед ними поставлена відносно недавно:
• звільнення й евакуація в безпечне місце громадян своєї країни й іноземців, захоплених у якості заручників терористами або утримуваних насильно з інших причин;
• фізичне усунення або захоплення, у тому числі й на території інших держав найбільш одіозних і небезпечних лідерів терористичних груп;
• проведення "акцій відплати” за нанесений терористами матеріальний і моральний збиток державі і його громадянам. Повторимося, що вони представляються найбільш спірними з погляду міжнародного права, однак, виходячи із внутрішньополітичних міркувань, є невід'ємним “силовим елементом” антитерористичної політики багатьох держав;
• ліквідація погрози застосування засобів масового ураження з території іншої держави;
• знищення сепаратистських і інших антиурядових угруповань, у тому числі діючих з території інших держав;
• участь в антитерористичних операціях;
Також традиційно ССО в період воєнних дій залучаються для знищення особливо важливих стратегічних об'єктів противника, пунктів управління та окремих осіб, захоплення зразків озброєння; здійснення диверсійних актів і т.п.
Нові завдання мають на увазі уточнення структури й чисельності сил спеціальних операцій. Для цього, наприклад, у США, розуміючи залежність країни від доступу до джерел світових багатств і будучи змушеними для цього мати інструмент силового примуса «непоступливих» держав миру прямувати в руслі американської політики, Пентагон має намір збільшити чисельність підрозділів, що входять до складу Командування спеціальних операцій. Виступаючи в 2005 році на слуханнях у сенатському комітеті справ по збройним силам, командуючий КСО генерал Брайан Браун повідомив, що в найближчі чотири роки чисельність особового складу цих підрозділів планується збільшити більш ніж на 23 тис. чоловік. За словами генерала, підкріплення одержать всі частини КСО, у тому числі й ті, які займаються психологічними операціями, контактами із цивільним населенням і т.п. Бойові підрозділи спеціального призначення виростуть приблизно на 500 чоловік у сухопутних військ і на „два загони” у ВМС.
Аналогічна тенденція має місце в Росії. Відповідно до Федерального закону „Про боротьбу з тероризмом” Внутрішні війська МВС РФ разом з підрозділами федеральних органів виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом на території РФ. Для цього тільки за останні роки створено 16 загонів спеціального призначення, призначених для посилення боротьби з організованою злочинністю у федеральних округах, виконання завдань на території Північнокавказького регіону РФ. Росія зараз також передбачає застосування Збройних Сил у боротьбі з терористами й за межами країни. У цьому випадку рішення приймає Президент РФ відповідно до закону.
Крім того, зі збільшенням чисельності спостерігається тенденція централізації керування частинами та підрозділами спеціального призначення. Причому в багатьох країнах світу наблизилися до питання створення Сил спеціальних операцій не тільки в складі збройних сил, а як міжвідомчого функціонального об'єднання сил і засобів, що взаємно доповнюють і підсилюють один одного при вирішенні специфічних завдань забезпечення національної безпеки. Дослідження показують, що в сучасних збройних силах і правоохоронних органах деяких країн уже позначені їхні контури, які з урахуванням економічної доцільності, з мінімальними витратами можуть бути створені на базі армійських частин спеціального призначення, інших підрозділів спеціального призначення збройних сил, спеціальних підрозділів внутрішніх військ, інших спеціальних підрозділів правоохоронних органів. Вони повинні стати мобільною й компактною силою та включати три компоненти: повітряний, наземний і морський. Основними формами бойового застосування ССО залежно від чисельності підрозділів, що застосовуються повинні стати контртерористичні, антитерористичні, спеціальні операції й заходи.
Відповідно до досвіду, накопиченому провідними країнами миру, подібні операції вимагають проведення ефективної розвідки й участі формувань спеціального призначення чисельністю від декількох десятків до двох тисяч чоловік. Дії останніх нерідко підтримуються угрупованням регулярних військ (від п'яти до десяти тисяч чоловік), які перебувають у постійній готовності до негайного застосування в мирний час (у кризовій ситуації), а також у ході війни - як самостійно, так і у взаємодії з іншими силами.
В інтересах практичного розвитку даної області військового мистецтва й військового будівництва необхідна теоретична розробка спеціальних форм і способів збройної боротьби, у тому числі форм бойового застосування сил і засобів спеціального призначення, наявність органа управління спеціальними операціями тощо.
Поставлено на порядок денний питання їх завчасного й оперативного розгортання в тих регіонах миру, які становлять інтерес для країни. Безумовно, невеликий підрозділ спеціального призначення навряд чи зможе кардинально змінити співвідношення сил у кризовому регіоні. Але виконати першочергові завдання, забезпечити збір інформації, першочергові „хірургічні акції”, забезпечення прибуття й розгортання інших сил і т.п. - їм це цілком під силу. Але також необхідно й всебічне забезпечення їхніх дій (розгортання в регіоні, підтримка дій, вивід, евакуація при необхідності тощо).
Безумовно, створення й навчання ССО може займати роки й десятиліття. Такі сили не можуть бути створені напередодні надзвичайної ситуації або кризи. Також сили спеціальних операцій не повинні розглядатися як заміна звичайної сили або використатися в ситуаціях, де звичайні війська можуть виконати завдання.
Не слід також забувати, що „Кодекс поведінки, що стосується військово-політичних аспектів безпеки” (прийнятий на Будапештському саміті ОБСЄ в 1994 р.), акцентує увагу на законності застосування сили: „У випадку, якщо завдання в області внутрішньої безпеки не можуть бути виконані без застосування сили, кожна держава-учасник буде забезпечувати, щоб її застосування було порівняно з наявною потребою в примусових діях”.
Тому в інтересах вищого військово-політичного керівництва нашої країни стоїть завдання працювати над створенням і розвитком сил спеціальних операцій, які першими повинні виконувати спеціальні й бойові завдання в інтересах силового забезпечення національної безпеки країни в умовах кризових ситуацій мирного часу, забезпечувати досягнення інших цілей у мирний час і в загрозливий період, а при необхідності здійснювати ефективні дії у складі основних угруповань збройних сил у ході ведення великомасштабної війни. У будь якому випадку підрозділи спеціального призначення забезпечують унікальний, оперативний, ефективний, випробуваний і дуже доречний набір засобів, що зміцнюють міжнародну, регіональну й національну безпеку та сприяють міжнародному взаєморозумінню.

РОЛЬ ПОДРАЗДЕЛЕНИЙ УБОП В ОБЕСПЕЧЕНИИ НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ УКРАИНЫ
Чалый Юрий − слушатель магистратуры управления Академии управления МВД Украины
За последние годы в нашей стране произошла трансформация организованной преступности, сращение организованной преступности и власти и образование так называемой криминократии, то есть правления оргпреступности. Возникает закономерный вопрос: а как же это произошло?
Не секрет, что за последнее время в органах власти стали появляться люди, чье криминальное прошлое известно не только их родственникам и судье, вынесшей обвинительный приговор. Надругательство над властью, нарушение её незыблемости и сакраментальности привело к тому, что фактически все крупные должности стали занимать не профессионалы, а те кто, или за кого, могли проплатить деньги. Снова-таки, наличие коррупции в органах власти является цикличным, ибо лицо, пришедшее за деньги на должность, должно эти деньги отработать. Интересным является и тот факт, то именно организованная преступность стала лоббировать продвижение своих людей на руководящие должности в наиболее прибыльных предприятиях. К сожалению, не стали исключением и правоохранительные органы.
В ст.7 Закона Украины «Про основы национальной безопасности Украины», прямо указано на то, что распространение коррупции, взяточничества в органах государственной власти, сращение бизнеса и политики, организованной преступной деятельности является угрозой национальным интересам в сфере государственной безопасности. Таким образом, МВД, являясь одним из субъектов обеспечения внутренней безопасности страны, на прямую должно реагировать на данную угрозу. Однако встает следующий вопрос: а кто будет осуществлять защиту национальной безопасности, например, от коррупции в органах государственной власти? Участковый инспектор, следователь, патрульный милиционер? Конечно же, нет.
Именно поэтому, осознавая угрозу внутренней безопасности, еще в 1993 году специальные подразделения по борьбе с организованной преступностью МВД Украины были выделены из блока криминальной милиции Законом Украины «Про организационно-правовые основы борьбы с организованной преступностью». И сделано это было не спроста. Главным и, хотел бы подчеркнуть, обоснованным аргументом в пользу данного решения стало то обстоятельство, что компетенция спецподразделений БОП отлична от компетенции иных оперативных служб милиции. Это кардинальное отличие состоит в том, что подразделения БОП осуществляют борьбу исключительно с организованными преступными группами и их коррумпированными связями. Это не под силу сотрудникам уголовного розыска, а тем более участковым, следователям и иным сотрудникам органов внутренних дел в силу иной специфики их работы.
Бесспорно, можно оспаривать саму эту идею. Например, в России и Белоруссии данные подразделения, некоторое время пребывая в самостоятельности, были возвращены блоку криминальной милиции. Как следствие, после того, как состоялось слияние, произошло усиление коррумпированности правоохранительных органов, усиление позиций организованной преступности, укрепление связей между политикой и бизнесом.
Поэтому, как мне представляется, нет необходимости копировать негативный опыт наших соседей. Более того, в эпоху провозглашенной евроинтеграции, свои взоры следует обращать на Европу, которая недвусмысленна в решении данного вопроса. Так, например, в Великобритании существует не только управление по борьбе с организованной преступностью, но отдельным правоохранительным органом является Национальная криминальная разведывательная служба, в задачи которой входит добывание, обработка, анализ, накопление и рациональное использование разведывательной информации по основным направлениям борьбы с организованной преступностью. В Германии также имеется отдельное подразделение, которое осуществляет борьбу только с организованной преступностью. Если же взять другие страны, например США, то там вообще создано огромное ведомство, одной из основных задач которого является борьба с организованной преступностью — ФБР.
Бесспорно, очень многим политикам и бизнесменам выгодно, чтобы УБОПа не было. В таком случае некоторые отрасли народного хозяйства вообще останутся недосягаемыми для правоохранительных органов, более того будет утеряна и разрушена сама методология борьбы коррупцией и оргпреступностью, которые являются угрозами национальной безопасности. Поэтому можно смело предположить, что те, кто ратует за упразднение УБОПа под разным предлогом (передачи его функций СБУ, переподчинения и включения в блок криминальной милиции, передачу оперативно-технических подразделений и т.д.) фактически создают почву для реализации угроз национальной безопасности.
Ликвидация подразделений БОП выгодна организованной преступности по следующим основным причинам:
1) позволит беспрепятственно осуществлять организованную преступную деятельность в жизненно важных сферах функционирования государства;
2) значительно уменьшит возможность изобличения организованной преступной деятельности вследствие отсутствия профессиональных правоохранительных структур;
3) позволит осуществлять продвижение своих членов в органы государственной власти;
4) создаст благоприятные условия для расширения воздействия организованной преступности на жизненно важные сферы функционирования государства;
5) кардинально укрепит связь политики и бизнеса, что приведет к формированию замкнутого цикла олигархического правления в стране;
6) создаст благоприятную почву для коррупции в органах государственной власти;
7) создаст возможность ввоза в страну оружия, боеприпасов, взрывных веществ и средств массового поражения, радиоактивных веществ;
8) будет способствовать сепаратизму, попыткам автономизации отдельных регионов страны по этническому признаку;
9) заложит фундамент для ослабления внутренней безопасности страны.
Иными словами: ликвидация УБОПа в качестве самостоятельного оперативно-разведывательного ведомства МВД является угрозой национальной безопасности.
Закономерно возникает вопрос: а что же такого делает УБОП, что от него так и хотят поскорее избавиться, какие задачи стоят перед ним? Ибо в последнее время в СМИ УБОП видится лишь в роли монстра, осуществляющего политические репрессии над неугодными режиму лицами и дающим недостаточный процент от раскрытых МВД преступлений.
Во избежание недомолвок и пересудов следует просто-напросто знать, что такое УБОП, и какие основные задачи на него возложены.
Основной задачей, стоящей перед подразделениями БОП, является противодействие:
• деятельности организованных преступных групп,
• проникновению их членов в органы государственной власти;
• расширению их воздействия на процессы, происходящие в государстве и обществе.
Данное противодействие осуществляется путем проведения оперативно-розыскных мер.
На первый взгляд тривиальные задачи, однако, не только лишь в самих задачах, а в содержании процесса противодействия кроются коренные отличия данных подразделений от подразделений уголовного розыска, входящих в блок криминальной милиции. Их суть состоит в том, что противодействие коррупции подразделениями БОП направлено на изобличение государственных служащих, занимающих особо ответственное положение. Именно это положение является наиболее уязвимым с точки зрения возможности оказания противоправного воздействия на социальные процессы в масштабе всей страны. Именно это положение создает условия для создания коррупционных связей.
Не менее важной задачей спецподразделений БОП является добывание, аналитическая обработка и предоставление Министру внутренних дел информации о состоянии и тенденциях развития организованной преступности и коррупции в государстве для ее использования в планировании деятельности иных служб МВД Украины, более того — иных правоохранительных органов, а также в органах законодательной и исполнительной власти.
Именно поэтому нельзя подходить к оценке деятельности данного подразделения с позиций количества раскрытых преступлений. Главная задача специальных подразделений БОП не раскрывать преступления, а выявлять негативные тенденции, осуществлять превентивное воздействие на причины и условия могущие привести к совершению преступлений. Причем именно данные подразделения занимаются борьбой с беловоротничковой преступностью, преступлениями в сфере киберкоммерции, где предотвращенный вред измеряется миллионами гривен. По сути дела создание данной структуры как раз и преследовало цель: собрать воедино специалистов высокого класса для осуществления воздействия на криминогенные факторы и недопущение причинения ущербу государству во всех жизненно важных сферах.
Сказанное дает все основания заявить, что при оценке эффективности деятельности подразделений БОП необходимо разработать иные критерии, которые должны основываться не на количественных, а на качественных показателях. Данную задачу с успехом на теоретическом уровне решает такое научное направление как квалиметрия.
Нельзя сравнить задержание, например, 3 карманных воришек, и предотвращение установления коррупционных связей высокопоставленного должностного лица с иностранными компаниями для лоббирования их интересов. А так и выходит: в первом случае «для статистики» раскрыто 3 преступления, а во втором — ноль.
Тем более, как можно вообще сравнивать раскрытые преступление с процессом добывания, аналитической обработкой и предоставлением Министру внутренних дел информации о состоянии и тенденциях развития организованной преступности и коррупции в государстве. Ведь эта информация используется не только в МВД, но и в деятельности иных правоохранительных органов, а также в органах законодательной и исполнительной власти. Таким образом, разведывательные возможности подразделений БОП используются во всех заинтересованных органах государственной власти, а стало быть, носят межотраслевой характер.
Выход в данном случае видится в пересмотре позиции касательно оценки деятельности данных подразделений.
На мой взгляд, прежде всего, необходимо исключить практику оценки данных подразделений по каким-либо количественным показателям. Внимание следует сосредоточить исключительно на конкретных результатах:
1) предотвращения тяжких последствий для жизненно важных интересов личности, государства и общества вследствие осуществления организованной преступностью коррупции;
2) изобличения участников реально опасных для охраняемых законом интересов организованных преступных групп;
3) прекращения их деятельности.
Выполнение данных задач станет возможным при создании вертикальной системы подчинения структуры ГУБОП с подчинением ее руководителя непосредственно Министру внутренних дел, исключая какую бы то ни было подчиненность на местах территориальным управлениям органов внутренних дел.
Это обусловлено необходимостью самостоятельного осуществления комплекса агентурно-оперативных и оперативно-технических мероприятий в соответствии с действующим законодательством, что позволит избежать любого давления на ход и результаты их работы, расшифровку проведенных мероприятий.
Бесспорно, что существующая нормативно-правовая база не в достаточной мере регулирует данные вопросы, одним из выходов мне видится принятие закона про криминальную разведку, в котором бы нашли свое место вопросы функционирования УБОПа в качестве оперативно-разведывательной службы, которой он де-факто и является. Это позволит в кратчайшие сроки избавиться от профессионально негодных и компрометирующих службу своей противоправной деятельностью работников. Более того, развить и приумножить профессиональное ядро, имидж службы и государства в целом.
ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯ МІЛІЦІЇ ЯК ФАКТОР ЗАГРОЗИ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ
Келеман Сергій Якович — слухач магістратури управління Академії управління МВС України, капітан міліції
Динамічні процеси сучасного суперечливого світу, в яких бере участь все людство в цілому, ставлять перед кожною державою низку проблем, несвоєчасне вирішення яких може врешті-решт поставити під питання сам факт існування держави. Політичне керівництво України в сучасних умовах все виразніше формулює курс на євроатлантичну інтеграцію і прикладає до цього максимум зусиль. Не для кого не є секретом і є очевидним фактом, що руйнація старої системи державного управління у зв’язку з отриманням Україною незалежності відбулася без достатньо осмисленої доктринальної моделі, яка б відповідала потребам сьогодення та майбутнього. Активне впровадження політики євроінтеграції України без зайвих слів є нічим іншим як свідомим підгоном розвитку держави під стандарти розвитку західної цивілізації з усіма її перевагами та недоліками, і саме до цих недоліків ми повинні ставитися з особливою увагою. Після отримання незалежності Україна має унікальній шанс побудови власної державності на основі власних досягнень, врахування успіхів державотворення інших, зріліших країн та врахуванні їх суттєвих прорахунків. Зараз до кожної окремо взятої держави планетарна глобалізація ставить умови, за яких усі сфери її діяльності повинні бути пагубними до “загальноприйнятих”, ”прогресивних “, а не бути суто національними. При цьому політична еліта, провідні політичні сили повинні усвідомлювати, що механічне, на кшталт “один до одного” втілення стандартів існування і розвитку західної цивілізації (квінтесенцією, граничним прикладом якого є США) може призвести до кризи державної влади та звести нанівець здатність України до повноцінної діяльності не тільки на зовнішній, а й на міжнародній арені.
Під загрозою можна розуміти здатність держави виконувати своє основне призначення - виконання функції управління суспільством, забезпечення народу, нації належними умовами існування. Проаналізуємо цю проблему на прикладі застосування одного з аспектів суто західного підходу до реформування системи ОВС України.
Після розпаду Радянського Союзу Україні дісталася громіздка, супербюрократизована система органів міліції, яка переважно була спрямована на обслуговування інтересів тоталітарної держави, ніж на функцію допомоги суспільству. Міліція більше протидіяла суспільству, ніж допомагало йому. Безперервний процес реформування ОВС покликаний за своєю суттю ліквідувати цю однобічність розвитку системи, спрямувати її та кожного окремого міліціонера на служіння громадянам з метою зняття соціальної напруженості. Основне завдання міліції – боротьба зі злочинністю та її профілактика, а злочинність є явищем соціальним. З іншого боку, відношення того чи іншого діяння до караної категорії є виключною прерогативою та компетенцією держави. Тобто, здійснюючи боротьбу зі злочинністю, міліція забезпечує внутрішню неураженість держави. Логічно обґрунтованим та усвідомленим напрямком розвитку системи ОВС (міліції) є наближення її до суспільства, соціуму, кожного окремого індивіда з метою більш швидкого реагування на їх потреби у захисті, а також збереження повною и достатньою мірою ролі міліції у забезпеченні державної безпеки України. Саме у цьому ми повинні бачити застосування універсального діалектичного закону заперечення заперечення у реформуванні органів міліції. На превеликий жаль цей принцип свідомо ігнорується вищим керівництвом держави. МВС на сьогодні – найпотужніша силова структура, яка забезпечує внутрішню безпеку держави. Проведемо порівняльний аналіз сил МВС та інших суб’єктів сил забезпечення національної безпеки (станом на 2005-2006 роки, згідно з чинним законодавством України):

орган визначена законом чисельність з них атестованих співробітників
(військовослужбовців)
МВС 324 400 240 000*
СБУ 41 750 34 610
Держ. прикорд.служба 50 000 42 000
ЗС 240 000 -
* - без врахування підпорядкованих МВС внутрішніх військ ,чисельність яких на 30.12.2005 повинна сягати 33 300 осіб, у тому числі 32 700 військовослужбовців.
Данні наведені відповідно до положень законів України “Про загальну структуру і чисельність МВС України “ від 10.01.2002р № 2925-3, “Про загальну структуру и чисельність Служби безпеки України” від 20.10.2005 № 3014-4, “Про державну прикордонну службу України” від 03.04.2003 № 661-4.
Навіть з першого погляду зрозуміло беззаперечне домінування МВС серед інших суб’єктів сил забезпечення національної безпеки України. Міністр МВС – зараз найвпливовіша політична фігура після прем'єр-міністра країни, це закономірно і нормально, так і має бути.
І тут ми зустрічаємось з емпірично відчуваною нами тенденцією, процесом свідомого приниження, утиску ролі міліції у здійсненні державної політики. Для цього ентропічного за своєю природою процесу дисипації системи наймогутнішого правоохоронного органу придумана з першого погляду безпечна назва – “демілітаризація”. Все частіше ми зустрічаємо це слово у міліцейських журналах, наукових працях спеціалістів, чуємо на міжнародних семінарах навіть інколи бачимо у навчальних міліцейських посібниках.
Демілітаризація (від лат. militaris – воєнний ) — роззброєння, у міжнародному праві ліквідація відповідно до міжнародно-правових договорів воєнних споруд і укріплень на певній території, а також заборона мати на ній військову промисловість, утримувати збройні сили, здійснювати військові маневри (Політологічний енциклопедичний словник. К.-1997)
Аналіз реформування поліції відносно слабких у воєнному та політичному відношенні країн Європи, колишніх членів соціалістичного табору, які вже контролюються НАТО і яке проводиться під її пильним контролем дає можливість стверджувати, що “прогресивним“ глобалістичним країнам у поліції не подобається:
- схожість звань військових та звань поліцейських;
- нерівність статусу поліцейського та простого громадянина (поліцейські або міліціонери мають певні соціальні пільги);
- існування суто бойових підрозділів поліції, які окрім охорони порядку можуть брати участь у бойових діях на території держави при ліквідації етнічних, прикордонних, терористичних та інших конфліктів;
- напіввоєнна організація управління підрозділами, воєнний тип міжособистих відносин між міліціонерами (поліцейськими), застосування ними норм стройового статуту Збройних сил.
З цього нам нав’язують модель європейської поліції, яка має наступні суттєві для нас ознаки:
- поліцейські звання суттєво відрізняються від військових, перестають бути власно званнями і стають рангами або просто назвами посад;
- поліцейські не беруть участь у війнах, у разі окупації їхньої країни іншою державою вони не повинні брати участь у бойових діях, не рахуються комбатантами (див. “Декларація про поліцію” резолюція 690 – 1979 Парламентської Асамблеї Ради Європи);
- взаємовідносини, підпорядкованість між поліцейськими (міліціонерами) повинна бути аналогічними як у цивільних державних службовців.
Взагалі за такою концепцією міліціонер України повинен мати статус, аналогічний статусу цивільного державного службовця і єдина між ними відмінність – міліціонер інколи носить зброю. Необхідність усього цього пояснюється так - авторитарне управління веде до авторитарної поведінки міліціонера серед громадян, що не сприяє партнерству і ефективності системи ОВС. Логічним продовженням цієї концепції, її ціллю, остаточним виконанням буде наступний стан системи - міліціонери в Україні повинні мислити суто цивільними категоріями, байдуже ставитися до державної безпеки, політики, забути військові атрибути поведінки, взагалі перетворитися на “рожевих соціальних няньок”. Саме це за думкою європейських радників та євроорієнтованих українських політиків і є єдиний можливий шлях правильного розвитку системи ОВС. Чи є він дійсно правильним ми можемо бачити на прикладі останніх подій у Франції.
Відтак, коли Європа каже про демілітаризацію міліції, нам показують її з вузької сторони інтерпретування поняття, позначаючи під нею тільки дійсно необхідне подолання недоліків напівоєнної системи. На практиці, їх дії у цьому напрямку стосуються набагато більшого кола питань. Наявна свідома софістична підміна понять.
Так, беззаперечно міліція повинна розатестувати деякі посади, аж ніяк не пов’язані з боротьбою зі злочинністю, повинна більше рахуватися з законом, а не наказом, підтримувати тісні та відкриті зв’язки з громадськістю, поважати окремих громадян. Ми сприймаємо і повинні сприймати демілітаризацію у такому вигляді. Але не більше!
Є та частка у нашому розумінні її сутності , якою ми не маємо права поступитися ні в якому разі.
Це розуміння того що міліція, окрім усього іншого, є державним озброєним органом державної влади, силовим компонентом забезпечення національної безпеки, призначеним для належного реагування з боку держави на негативні тенденції у суспільстві, інколи до прямих бойових дій із соціально негативними індивідами, групами та організаціями. У сучасному кризовому світі пацифізм є ознакою слабкості, відсталості та безперспективності. Армія у 240 000 солдат правопорядку не повинна просто щезнути, розтанути, самоліквідуватися. Як ми вже вказували вище зараз міліція в Україні є головною опорою держави та національної безпеки і таким чином впровадження політики “євродемілітаризації”, тобто глобальної демілітаризації усіх сфер діяльності ОВС є свідомим підривом національної безпеки України, а з цього і її національного суверенітету. Перебільшити ці негативні ознаки “євродемілітаризації” важко. Успішна політика національної безпеки має бути заснована на дотриманні розумного балансу її цілям та можливостям для їх досягнення. Методи не повинні суперечити цілям і якщо ми маємо ціллю вдосконалення системи ОВС, то метод тотальної демілітаризації, який нам нав’язують країни Європи, повинен бути нами однозначно відхилений як такий, що не відповідає цілям.