Щорічник 2005 (1) Розділ 5

ОРГАНІЗАЦІЯ НЕДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ БЕЗПЕКИ
СИСТЕМА НЕГОСУДАРСТВЕННОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ НАЦИОНАЛЬНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ
Липкан Елена Сергеевна — студентка Национальной академии Службы безопасности Украины, Института права и безопасности предпринимательства Европейского университета
Безопасность — удел избранных
Владимир Липкан
Непременным атрибутом сильного государства является достаточная система национальной безопасности. Следует сразу же оговориться, что данная система включает в себя наиболее важные составляющие: безопасность человека и социума, а также безопасность государства. Именно этот триединый организм образует национальную безопасность в современном её понимании. И поэтому всякие попытки подменить национальную безопасность не то государственной, не то безопасностью личностью являются по своей сути выхолощенными смысла.
Замечу, что на сегодня Украина не занимает пальму первенства в законодательном обеспечении национальной безопасности. И хотя в июне 2003 года и был принят Закон Украины „Об основах национальной безопасности Украины”, который упразднил действие прежней Концепции, существенным образом на изменение ситуации это не повлияло. Более того, сама редакция закона и его положения вызвали немало дискуссий, что дает возможность говорить о существовании большого потенциала в нормативно-правовом обеспечении национальной безопасности.
Возникает закономерный вопрос: а что мешает выработать концептуально и методологически адекватную концепцию национальной безопасности и на её основе разработать дерево доктрин и программ? На мой взгляд, ответ на данный вопрос лежит в методологической плоскости.
Национальная безопасность: состояние или процесс?
Следует обратить внимание на тот факт, что сам термин „национальная безопасность” вошёл в научный оборот сравнительно недавно, однако это отнюдь не является свидетельством рождения нового феномена. Предпочтительнее говорить о переосмыслении роли, места и важности безопасности в современном мире. Я бы назвала это ренессансом безопасности. В то же время рождение термина „национальная безопасность”, особенно в нашем государстве, пока не нашло адекватных научных разработок. Вследствие этого, в воцарившемся терминологическом вакууме, его трактовка иногда поражает своей многоликостью, а местами неадекватностью сути того явления, который он отражает. Одним из распространённых заблуждений является отождествление национальной безопасности с государственной. Именно данная позиция сейчас практически представлена в нашем государстве, ибо о существовании системы негосударственного обеспечения национальной безопасности как органически дополняющей государственную систему пишется и говорится очень мало. Поэтому, на первый взгляд, не очень важный, с практической точки зрения, теоретический вопрос касательно терминологии обретает важное значение вследствие её применения.
В рамках данной статьи я не буду анализировать само понятие, лишь отмечу, что одним из главных акцентов, которые должны делаться при рассмотрении этих вопросов, является осознание того факта, что национальная безопасность по своей природе представляет собой дуалистическую систему, представленную государственной и негосударственной системами обеспечения безопасности. Помимо этого в эпоху глобализации и формирования информационного общества само понимание безопасности в качестве состояния защищенности представляется тривиальным, я бы даже сказал рудиментарным. По сути, безопасность представляет собой единое целое, она касается всех сфер общественной жизни, поэтому по своей природе не может быть определенным, застывшим состоянием. В данном же контексте следует отметить, что сами угрозы и опасности воспринимаются не как сбои в алгоритме управления либо кризисные или нештатные ситуации, а как органический компонент систем безопасности любого класса. Именно такой подход дает возможность понимать национальную безопасность Украины как вид социальной деятельности, сущность которой состоит в создании условий государственными и негосударственными институциями для прогрессивного развитие украинских национальных интересов, источников благосостояния народа Украины, а также обеспечивается эффективного функционирования самой системы национальной безопасности Украины.
Система негосударственного обеспечения национальной безопасности — органический компонент системы национальной безопасности
В нашей стране пока ещё сложно говорить о наличии чётко функционирующей системы национальной безопасности, именно в кибернетическом значении этого слова. Более того, о роли системы негосударственного обеспечения национальной безопасности в нашей стране говорят парадоксально мало. Не станет секретом и тот факт, что существующие организации, которые должны были бы формировать данную систему, за 14 лет независимости, кроме нескольких пиаровских акций, направленных на раскрутку собственного бизнеса, не сделали практически ничего. Однако в целом, анализируя положение в Украине, может сложиться впечатление, что система негосударственного обеспечения национальной безопасности вообще не нужна, мол, есть государственная система, чего ещё надо?
Очевидным является тот факт, что государство заботится о конкретной личности и об обществе в целом, однако не секрет, что многие важные вопросы остаются далеко нерешёнными. При этом следует признать и то обстоятельство, что, хотя в Законе Украины „Об основах национальной безопасности Украины” и говорится о таких субъектах как общественные организации и отдельные граждане, реального механизма их участия в обеспечении национальной безопасности не создано.
Что же касается системы государственного обеспечения безопасности (СГОБ), то её слагаемые компоненты абсолютно однозначно ограничены теми целями и функциями, которые возложены на них в соответствии с законом. Кроме этого, следует также сказать о значительном арсенале силовых средств решения проблем у субъектов данной системы, что иногда приводит к разбалансированности применения данных методов наряду с иными не силовыми и предоставлением предпочтения первым.
Негосударственная система безопасности: смысл и назначение
Многих может смутить сам термин „негосударственное обеспечение” или „негосударственная система безопасности”. Бытуют разные хитроумные и изощренные версии констатации очевидных фактов. Как только не называют данную систему: и внебюджетная, и коммерческая, и неправительственная, и хозрасчетная и т.д.
Но здесь речь идет именно о том, что национальная безопасность как таковая является цельной и неделимой. Она не может быть как государственной (что, по сути, сейчас происходит в Украине), так и только негосударственной (что неизбежно приводит к хаосу и краху государства). Термин негосударственный означает то, что национальная безопасность обеспечивается не государственными, а иными субъектами. Вряд ли было бы уместным вдаваться в хитросплетения и изыскания иного смысла данного термина. Бесспорно, бурная фантазия приспешников монополии в государстве в сфере безопасности, равно как и лиц, пытающихся обосновать неприемлемость данного термина „с психологической точки зрения”: мол, госчиновники не воспримут термин „негосударственный”, может привести к трактовке этого термина и как безопасности, не отвечающей интересам государства, так как она „не государственная”. В таком случае, следуя алгоритму догматического мышления, государственная система направлена на обеспечение безопасности лишь государства, а само общество, тем более отдельная личность, остаётся за бортом привилегированного процесса безопасности. Утопизм данного мышления весьма очевиден.
Именно в этой связи гражданское общество должно создать многоуровневую и многофункциональную инфраструктуру. Система негосударственного обеспечения национальной безопасности (СНОБ) должна рассматриваться в качестве дополняющей, равноправной и дееспособной системы, ибо монополия на безопасность не является шагом к прогрессу. Разумный баланс систем государственного и негосударственного обеспечения будет служить серьёзным подспорьем для развития и эффективного функционирования всей системы национальной безопасности, а стало быть, позитивно скажется на возможности более полной реализации украинских национальных интересов.
В связи с этим, актуализируется необходимость в формировании системы субъектов СНОБ, на которых могут быть возложены следующие функции:
 выявление и предупреждение действий источников опасности, зарождающихся угроз национальной безопасности;
 вовлечение широких слоёв населения в процесс обеспечения безопасности;
 формирование идеологии безопасности и на её основе осуществление пропаганды гражданского согласия, развития гражданского самосознания, патриотизма;
 обеспечение согласованного функционирования СГОБ и СНОБ как единого организма;
 осуществление общественного контроля как за деятельностью системы негосударственного, так и государственного обеспечения национальной безопасности.
Основное предназначение СНОБ видится в том, чтобы как можно надёжнее защитить личность, общество и государство от возможных опасностей и угроз, способствовать формированию и утверждению национальной идеи и интересов и на их основе национальной идеологии, гармонизировать интересы человека, общества и государства.
Также хотела бы отметить, что не следует отождествлять систему безопасности с системой обеспечения безопасности. Под системой национальной безопасности следует понимать множество потребностей, интересов и ценностей лица, общества и государства, угроз и опасностей, внутренних и внешних, объективных и субъективных, природных, техногенных и антропогенных факторов, которые влияют на состояние национальной безопасности, условия их генезиса, эволюции и баланса, государственные и негосударственные учреждения, объединенные целями и задачами относительно продвижения обеспеченных неприкосновенностью потребностей нации, национальных интересов и ценностей, которые взаимодействуют один с другим и осуществляют соответствующую деятельность в пределах законодательства Украины. В то же время система обеспечения национальной безопасности представляет собой широкий спектр государственных и негосударственных институтов, которые осуществляют свою деятельность в интересах достижения необходимого уровня управления системой национальной безопасности.
Не будет преувеличением, если сказать о существовании гипертрофированного представления о СНОБ, как у самого населения, так и у некоторых должностных лиц государства, которые усматривают в ней некоего конкурента, а то и вообще — оружие оппозиции. Дело в том, что необходимо чётко представлять, что Украина в данном случае не изобретает велосипед, а идёт по пути, уже давно пройденному цивилизованными странами. И дело не столько в том, чтобы каким-то образом критиковать современное состояние управления в сфере безопасности, сколько в том, чтобы акцентировать внимание украинского общества, и, прежде всего руководства страны, на том, что негосударственный сектор безопасности будет существовать в любом случае — это вопрос лишь времени и сознательности политической элиты. А вот насколько долго затянется процесс осознания и реализации этого осознания в жизнь покажет время.
Замечу лишь то, что в европейских государствах данный сектор является действительно развитым и существенно помогает в обеспечении безопасности. Так, например, в Германии при проведении футбольных матчей задача обеспечения общественного порядка лежит не только на полицейских, но и на общественных организациях, а также негосударственных структурах, занимающихся обеспечением безопасности. В той же Швейцарии, которая является нейтральным государством, существует целая негосударственная система безопасности, одним из заданий которой является обучение населения безопасности жизнедеятельности. В России, в частности в Москве, помимо милицейских патрулей, можно увидеть патрули общественных организаций, которые оказывают помощь в охране общественного порядка на улицах столицы. Более того, мэр Москвы спонсирует целую программу „Безопасность города”, цель которой максимизировать безопасность москвичей. И таких примеров можно приводить достаточно много.
Основные субъекты системы негосударственного обеспечения национальной безопасности и их задачи
В целом, в качестве субъектов СНОБ можно рассматривать следующие: отдельные граждане; органы местного самоуправления; органы самоорганизации населения; частный нотариат; адвокатуру; частные детективные, частные охранные предприятия; службы безопасности субъектов хозяйствования, банков и политических объединений; профессиональные союзы.
Также следует принимать во внимание, что реальное участие в обеспечении безопасности стали принимать казачьи войска.
В общем плане, с учётом изложенного выше, а также круга обозначенных субъектов и их функций, можно очертить следующие основные задачи системы негосударственного обеспечения национальной безопасности:
 осуществление руководства деятельностью общественных структур, организация взаимодействия между ними и системой государственного обеспечения с целью эффективного функционирования целостной системы национальной безопасности, как наиболее действенного механизма обеспечения национальных интересов;
 проведение мониторинга угроз и опасностей, выявления источников напряженности и конфликтогенности и оказания превентивного воздействия на них с целью недопущения их эскалации;
 выработка механизма управления угрозами и опасностями;
 осуществление целостного комплекса обеспечивающих национальную безопасность мероприятий: информационно-аналитическое, нормативно-правовое, материально-техническое, психологическое, идеологическое, организационное и иное обеспечение;
 осуществление общественного контроля деятельности систем государственного и негосударственного обеспечения национальной безопасности;
 обеспечение личной безопасности граждан, субъектов предпринимательской деятельности;
 осуществление конкретных мер по реагированию на угрозы и опасности личности, обществу, государству;
 формирование общественного мнения граждан, сплочение общества на основе национальной идеологии;
 формирование механизма сдержек и противовесов в сфере безопасности, что может найти своё отражение в функционировании согласительных советов;
 внедрение идеологии безопасности, развитие творческого отношения граждан к процессам созидания безопасности;
 широкое вовлечение граждан в сферу безопасности;
 формирование системы негосударственного образования в сфере безопасности.
Сильная Украина — развитая система негосударственного обеспечения национальной безопасности
Резюмируя вышеизложенное, подчеркну, что гражданское общество не идентично государству и последнее призвано служить ему, используя свой механизм. Система негосударственного обеспечения безопасности является неотъемлемой составной частью целостной системы обеспечения национальной безопасности страны и вместе с системой государственного обеспечения образуют сбалансированный организм, дающий возможность полноправного и всестороннего развития, интеграции и широкомасштабной реализации интересов личности, общества и государства — систему национальной безопасности. Лишь в единении этих двух систем возможно успешное решение целого комплекса проблем, связанных с обеспечением национальной безопасности Украины. Сильное государство немыслимо без системы негосударственного обеспечения, поэтому её формирование укрепит мощь нашей страны, придаст гражданам уверенности в их безопасном будущем, а Украине — солидный импульс в развитии и становлении в качестве регионального лидера.
ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ТА ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ НЕДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ БЕЗПЕКИ
Киселюк Євген − студент Інституту права та безпеки підприємництва Європейського університету
Вступ
На сучасному етапі розвитку України спостерігається постійне зростання рівня злочинності у різних сферах суспільного буття, зокрема економічній, соціальній тощо. Стає очевидним, що держава самочинно за допомогою органів держапарату не може упоратись із описаними вище процесами, тому повинна шукати підтримку з боку громадськості. Це, в свою чергу, призводить до актуалізації проблеми формування та функціонування недержавної системи безпеки як складової частини національної безпеки.
Національна безпека України становить собою полісистемне утворення, тому потребує забезпечення ефективного функціонування на рівні діючих підсистем, в т.ч. недержавної, для того, щоб флуктуації у тій чи іншій її складовій не викликали ефекту доміно і, як наслідок, дестабілізацію системи безпеки на рівні держави. Постає потреба в розробці належної правової основи, організації співпраці з державними правоохоронними органами, формування основних принципів діяльності з метою створення підґрунтя для функціонування системи недержавної безпеки. Слід враховувати, що безпосередня діяльність недержавного забезпечення безпеки не повинна порушувати права і свободи учасників правовідносин і має базуватись на Конституції та чинному законодавстві України.
І. Загальні теоретичні положення
Абсолютної точки зору не існує
Спіноза
Для належного розуміння суті досліджуваної проблеми і уникнення зайвих інтерпретацій слід почати з визначення сутності безпеки і деяких інших понять. Отже, безпека - це стан управління загрозами та небезпеками,, за якого забезпечується гомеостазис і стабільний розвиток при постійному впливі внутрішніх і зовнішніх чинників. Роль безпеки слід характеризувати не лише захистом, а здебільшого недопущенням формування умов, за яких чинники потенційної загрози не можуть бути активізовані. Система - сукупність взаємопов’язаних елементів, які у своїй єдності утворюють нову якість. Наступне поняття - система безпеки. З огляду на вирішуване питання найбільш доречним буде наступне визначення - система безпеки - сукупність норм права і створених на їх базі інститутів (державних та недержавних) і механізмів з метою забезпечення безпеки. Національна безпека ( далі НБ ) – 1) процес управління системою національної безпеки,, за якого державними та недержавними інституціями гарантується прогресивний розвиток українських національних інтересів, а також забезпечується ефективне функціонування системи НБ України; 2) головна потреба нації у суверенному, без впливу і тиску ззовні вирішенню шляхів і форм свого розвитку. Націобезпекознавчий підхід – методологічний напрям в науці, основне завдання якого полягає у розробленні методів дослідження і конструювання систем безпеки різних типів, класів і видів. Він становить собою якісно новий етап у розвитку методів пізнання, дослідження та моделювання, способів опису і пояснення природи безпеки як особливого антропо-соціо-культурного феномену. Важливою складовою цього процесу є утворення функціонування державних і недержавних структур як єдиного цілого. І, насамкінець, недержавна система безпеки, на мою думку, являє собою структурний елемент НБ, що включає недержавні організації в особі приватних охоронних підприємств, комерційних служб безпеки тощо, діючих на законних засадах і покликаних задовольняти головну потребу людини в безпеці.
ІІ. Теоретичні дослідження недержавної системи безпеки і їх практичне відображення
Важливе не те місце,
де ми знаходимося, а напрям,
в якому ми рухаємось
М.Портер
Незважаючи на відносно невеликий період існування суверенної незалежної держави України, а отже і НБ, зокрема її складової недержавної системи безпеки, зроблені суттєві прориви у дослідженні безпеки, що знаходить свій прояв, насамперед, у великій кількості наукових праць, проектів і розробок, проведенні науково-практичних конференцій, форумів, семінарів, виставок, презентацій, що носять безпекодосліджуюючий характер.
Як конкретний приклад можна привести науково-практичну конференцію під назвою “Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України”, що проходила 6 грудня 2005р. В Київському національному університеті внутрішніх справ, на якій розглядалися, зокрема, такі питання:● теоретико-методологічні питання забезпечення національної безпеки; ● організаційно-правові проблеми формування недержавної системи безпеки підприємництва в Україні; ● проблеми освітньої безпеки, економічна безпека банків, підприємств, фірм, особиста безпека; ● інформаційна безпека в Україні, боротьба з комп’ютерними злочинами; ● силова складова національної безпеки; ● освітні програми з підготовки фахівців безпеки як державних, так і недержавних суб’єктів.
Правова основа недержавного сектору забезпечення безпеки, м’яко кажучи, недостатньо розроблена і потребує ще багато зусиль і праці для приведення її до стану, коли закони та підзаконні нормативно-правові акти регулюватимуть увесь спектр суспільних відносин недержавної системи безпеки - від формування до ефективного функціонування.
На сучасному етапі в порядку громадянської ініціативи підготовлено проекти кількох законів: “Про недержавне забезпечення безпеки особистості і підприємницької діяльності в Україні (Концепція)”, “Про охоронну діяльність”, “Про детективну діяльність”, “Про служби безпеки суб’єктів господарювання і юридичних осіб”. До цього ж блоку належить законопроект “Про зброю”.
Провідне місце серед підготовлених до розгляду у відповідних органах законопроектів, що мають визначати і забезпечувати діяльність недержавної системи безпеки, посідає законопроект “Про недержавне забезпечення безпеки особи та підприємницької діяльності в Україні”, розроблений В.А.Ліпканом. Зазначений законопроект визначає основні правові засади і напрямки недержавного забезпечення особи, повноваження його суб’єктів і гарантії законності у здійсненні своїх функцій.
Позитивним кроком є введення вивчення авторського курсу безпекознавства до програми вищих навчальних закладів, який також розроблено кандидатом юридичних наук В.А.Ліпканом. Це забезпечує здійснення кваліфікованої підготовки і наданню глибоких професійних знань майбутнім фахівцям, які в подальшому займатимуться безпосередньо організацією безпеки чи теоретично вивчати і досліджувати проблеми безпеки, а, можливо і поєднувати ці напрями діяльності. Розглядаючи даний аспект не можна не згадати про факультет безпеки підприємництва, створений на базі Європейського університету з метою зосередження уваги на проблемі захисту підприємництва, розвитку юридичного та інших видів діяльності недержавної системи безпеки підприємництва.
Отже, сучасна динаміка дослідження феномену безпеки має досить розвинутий характер. Це обумовлено, насамперед, постійно зростаючою потребою людини в безпеці, не тільки в її кількості, а й якості. Тому постає необхідність у вивченні вже існуючих і розробці нових відповідних даному періоду принципів розуміння сутності феномену безпеки, і, на основі цього організації управління потенційними джерелами загроз та небезпек. Не слід забувати про формування безпекоцентричної свідомості суспільства, тобто про перехід від стану неприділення уваги забезпеченню безпеки до постановки проблем забезпечення безпеки на центральне місце.
ІІІ. Загальна характеристика системи безпеки
Intelligent pauca
Призначення системи безпеки полягає у просування та забезпеченні домінування інтересів об’єкта, які мають властивість змінюватись якісно і кількісно, але існують безперервно і потребують відповідної організації діяльності. Функціонування системи безпеки має характеризуватись стабільністю і стійкістю в умовах постійного впливу екзо- та ендогенних чинників, тобто системі має бути властивий гомеостазис, задля запобігання дискретності, збоїв діяльності в умовах посилення тих або інших негативних впливів. Крім того, система не повинна носити однобічний характер, діяти в одному напрямку – динаміка розвитку має бути диверсифікацийною, вплив – полівекторним, адекватним процесам розвитку системи дестабілізації, охоплювати все сферу інтересів об’єкта свого забезпечення.
Щодо ефективності, максимальної продуктивності функціонування системи безпеки слід зазначити, що вона є можливою лише за умови узгодженої діяльності всіх елементів системи. Консенсусність досягається при умові безпосередньої реалізації наступних дій і умов:
♦ становлення і розвиток елементів системи має здійснюватись за єдиними принципами, але з урахуванням специфіки призначення кожної складової; для пояснення цього пункту пропоную дещо відійти від контексту системи безпеки і спробувати відповісти на питання: чи можуть продуктивно, ефективно, узгоджено співпрацювати особи, основні цінності, бачення світу, життєві принципи яких носять протилежний характер? – відповідь [очевидна]?, вважаю додаткових доказів цей аспект не потребує;
♦ обов’язкове визначення і закріплення у відповідних документах (концепціях, програмах, планах) компетенції, масштабів діяльності і сфер впливу кожного елемента з метою уникнення непорозумінь і плутанини у процеси повсякденної діяльності і задля максимально інтенсивного і широкого реагування на загрози та небезпеки у разі їх виникнення; але з цього приводу можна зауважити, що загрози і небезпеки існують завжди, питання тільки в тому, чи усвідомлює це об’єкт і здійснює перманентне втілення у життя активних заходів для створення таких умов, за яких потенційні чинники загрози не можуть бути активізовані, або ж він, створивши пояс безпеки, бездіяльно чекає на активацію алгоритмів дестабілізації гомеостазису системи; все це згадувалось задля пояснення фрази “у разі їх виникнення”, під якою розумілося виникнення реальних і неминучих загроз та небезпек;
♦ створення механізму постійного контролю за функціонуванням елементів (системи забезпечення системи безпеки) і, у разі відхилення від заданих параметрів діяльності, моментального виправлення такої ситуації;
♦ формування необхідної (відповідної) ідеології діючого персоналу, а також ретельний підбір нових працівників у всіх структурних елементах системи;
♦ недопущення існування різних поглядів на сутність феномену безпеки, розбіжності розуміння понять загрози та небезпеки у складових системи з метою уникнення як протиріч всередині системи, так і квазіефективного впливу на потенційні джерела небезпек, що може призвести до незворотних негативних наслідків і навіть викликати колапс системи;
♦ перешкоджання формуванню і розвитку конкуренції між елементами системи, якою можуть скористатися небезпекогенні об’єкти у власних інтересах, обумовлених суб’єктивними потребами;
♦ наявність центрального апарату управління системою безпеки, мета функціонування якого полягає у координації и корегуванні діяльності елементів системи.
Взагалі, систему безпеки, на мою думку, можна розглядати як живий організм. Проведемо аналогію задля виявлення істотної схожості:
■ голова – центральний апарат управління і координації діяльності всієї системи;
■ органи чуття – елементи збору інформації з метою передачі її у центр для обробки і класифікації на: важливу-термінову, важливу-нетермінову, неважливу-термінову, неважливу-нетермінову і відповідною до цього розподілу організацією діяльності;
■ скелет – ідеологія, на який тримається система безпеки; нема скелету, основи – нема і організму, аналогічна ситуація і з системою безпеки – відсутність ідеї, мети функціонування унеможливлює існування системи;
■ кінцівки – структурні елементі реалізації впливу і проведенні діяльності, тобто елементи, відповідаючи за функціонування системи;
■ імунітет – система забезпечення системи безпеки.
Обмежимось порівнянням цих, на мою думку, найбільш важливих частин, але зазначу, що продовження переліку є можливим.
IV. Формування недержавної системи безпеки
Per aspera ad securita
Через тернії до безпеки
У процесі створення недержавної системи безпеки, в першу чергу, потрібно сформувати світогляд, як суб’єктів, так і об’єктів забезпечення, суть якого полягає в наступному:
 при відсутності безпеки неможливе відносно довготривале існування будь-чого – починаючи з окремої особи і закінчуючи цілим світом;
 без прийняття відповідних рішень і впровадження активних дій із забезпечення не є можливим задоволення головної потреби людини в безпеці.
Для здійснення наступного кроку у формуванні НСБ потрібно дати відповідь на питання: хто буде безпосередьно забезпечувати безпеку? На мій погляд, це повинні бути особи, які:
• глибоко впевнені в доцільності своєї діяльності;
• здатні жертвувати власними інтересами заради тих, хто потребує забезпечення безпеки;
• кваліфіковано підготовлені і наділені глибокими професійними знаннями;
• відповідають загальноприйнятим критеріям оцінки психологічного, соціального, освітнього, медичного так психофізіологічного стану і наділені необхідними рисами характеру (розважливістю, умінням приймати рішення, емоційною стабільністю, навичками самоконтролю, чесністю, адаптованістю, комунікабельністю, мотивацією для досягнення поставленої мети тощо).
Після визначення контингенту недержавного сектору забезпечення безпеки постає потреба у визначенні принципів та методів її створення і діяльності. Виокремимо декілька загальних принципів формування і функціонування НСБ, без урахування специфіки діяльності окремих складових і ієрархії важливості:
• принцип гуманізму – функціонування системи повинно здійснюватись з урахуванням природних прав і свобод людини;
• принцип правності – здійснення форм діяльності відповідно до норм права, прав і обов’язків людини;
• принцип рівності – усі люди, незалежно від національної, статевої, релігійної належності мають рівні і загальні права на гарантованість забезпечення безпеки у разі звернення з таких проханням у відповідні структури;
• узгодженість – тільки за умови узгодженої діяльності і наявності взаємозв’язків між елементами системи існує гарантія успішного та ефективного функціонування;
• гетерогенність – система має складатись з різних за складом і, відповідно, несхожих за способами функціонування елементів, але діючих з однією, спільною метою; під гетерогенністю слід розуміти неоднорідність системостворюючих елементів, необхідність наявності якої обумовлена тим, що існування такої неоднорідності унеможливлює розроблення алгоритму дестабілізації загального, спільного для всіх елементів характеру і зумовлює створення окремої послідовності дій негативного впливу, що значно ускладнює процес здійснення загальної дестабілізації системи;
• неперервність – діяльність по забезпеченню безпеки має протікати без послаблень і пауз задля уникнення зайвих негативних впливів у разі перерви функціонування.
Тепер, коли ці умови ураховані і втілені у життя, черга за об’єднанням на відомих принципах осіб у відповідні структури, покликаних забезпечувати безпеку: органи самоорганізації населення, органи місцевого самоврядування, професійні спілки, приватні охоронні та детективні агентства, служби безпеки підприємств, установ, організацій, банків тощо.
V. Необхідність формування недержавної системи безпеки та її взаємодія з державним сектором забезпечення безпеки
Tertium non datur
Третього не дано
Головним суб’єктом забезпечення національної безпеки, як відомо, є держава, яка здійснює управління національною системою безпеки за посередництвом державного апарату, функціонування якого ґрунтується на відомому принципи диференціації влади. Але при використанні націобезпекознавчого підходу дослідження динаміки НБ стає очевидним, що функціонування останньої як самоорганізаційної системи, не повинно носити організаційний характер, а має забезпечуватись відповідними ( самоорганізаційними ) механізмами, тобто адекватними ( знову ж таки самоорганізаційними ) системами, якою вважається система недержавного забезпечення безпеки.
В Україні недержавної системи ( в повному розумінні цього поняття ) безпеки поки що не існує. Така ситуація обумовлена, по-перше, цілковитою законодавчою неврегульованістю (недержавний сектор виключений із процесу реалізації єдиної політики забезпечення НБ ), по-друге – монополією держави у озброєному здійсненні охоронних функцій.
Зазначавши про відсутність системи недержавної безпеки я мав на увазі відсутність об’єднаності різнорідних елементів з обов’язковою наявністю взаємозв’язків і спільної мети функціонування у єдине утворення – саме систему, але не заперечував існування окремих комерційних структур, функціонуючих на ринку послуг у сфері безпеки. Цей специфічний ринок послуг формується і розвивається хаотично і неконтрольовано через відсутність організаційно-правового забезпечення. Діяльність служб безпеки деяких комерційних організацій досить часто визначається не законодавчими актами, а власними уявленнями їх керівництва про законність і мораль. Ними застосовуються прийоми недобросовісної конкуренції, протиправні методи збору інформації, що дає можливість втручатися в суспільні і політичні процеси.
Для доказу думки про перевагу держави у сфері послуг із забезпечення безпеки пропоную зробити порівняння за двома наступними ознаками.
Ознака I – територіальність надання послуг. Державна служба охорони при МВС України може виконувати свої договірні функції не тільки на території України, а й за її межами, на території зарубіжних держав. Така діяльність регулюється міжнародними угодами між урядами та правоохоронними органами України та ряду держав. При цьому співробітники охоронних підрозділів керуються законами тих держав, на території яких перебувають, міждержавними та міжурядовими угодами, а також угодами та протоколами про співробітництво між МВС України, ГУДСО при МВС України з відповідними правоохоронними органами та службами охорони цих держав. Діяльність по наданню охоронних послуг суб’єктами недержавного сектору забезпечення безпеки за ліцензіями МВС України на цей вид здійснюється лише в межах україни.
Ознака II – оснащеність під час надання охоронних послуг. Вона є основним фактором ефективності послуг такого роду, оскільки від цього залежить реальна спроможність суб’єктів запобігти та здійснювати ефективну протидію протиправним діям проти об‘єкту, який охороняється. Суб’єкти діяльності державного забезпечення оснащені всіми видами спеціальних засобів активного захисту та вогнепальною зброєю; персонал недержавного сектору ніяких таких засобів мати не можуть.
З огляду на викладене можна констатувати, що проблемність у секторі недержавного забезпечення безпеки не є вигадкою і потребує визначення нових підходів до виправлення нинішньої ситуації.
Постає питання: як складові ( державна і недержавна системи ) НБ мають корелювати одна з одною, в якій пропорційності потрібно розподіляти повноваження задля уникнення дисбалансу? Рішення проблемності цього аспекту полягає в реалізації наступних дій:
Θ комплексна переоцінка процесів генезису забезпечення;
Θ поява нових незалежних суб’єктів безпекотворення;
Θ оновлення старих суб’єктів забезпечення безпеки;
Θ зміна пріоритетів забезпечення та заходів, необхідних для виконання завдань відповідними суб’єктами.
При розподілі повноважень слід пам’ятати про таку властивість системи, як амбівалентність. Нівелювання цієї іманентної ознаки може призвести до фатальних наслідків. Практично це може мати такий вигляд: недержавна система безпеки перетворюється, за певних умов, в антидержавну силу і зумовлює підвищення напруги в державі або споріднюється з організованою злочинністю і тоді вже створює реальну небезпеку порядку в державі.
Вважаю за доцільне розглянути правовий, соціальний та інші статуси суб’єктів державної та недержавної системи забезпечення безпеки, тому що вони є первинною ланку останніх і від їх діяльності залежить функціонування систем як таких.
Зробимо порівняння.
Недержавне забезпечення:
 функціонування за принципом: “дозволено все, що не заборонено законом ”;
 можливість вільного вибору місця і характеру праці;
 ініціатива не обмежується, а, навпаки, вітається;
 існування сприятливого підґрунтя у суб’єкта діяльності для власної постановки і досягнення цілей;
 суб’єкти зацікавлені у результатах своєї праці, прибуток залежить від виконаної праці і її якості.
Відповідні характеристики для державного сектору забезпечення безпеки:
 діяльність здійснюється виключно у відповідності до приписів чинного законодавства;
 обмеженість вибору і складність доступу до потрібної, пріоритетної діяльності;
 ініціатива припустима, але обмежена рамками повноважень;
 вектори функціонування визначаються “зверху”, а пропозиція, не кажучи про втілення у життя, конкретних ідей обмежена бюрократичними перепонами ( даний аспект не береться за правило, але є можливість існування такої ситуації);
 звичайно, існують премії, певні заходи заохочення, але персонал слід пам’ятати, що персонал забезпечується з державного бюджету фіксованим розміром заробітної плати; крім цього низький рівень і неможливість підвищення оплати праці створює сприятливі умови для процвітання корупції.
І головною відмінністю, на мою думку, є наступний факт: діяльність суб’єктів недержавного сектору забезпечення безпеки ґрунтується на засадах самозбереження, як себе, так і суспільства, вона є більш наближеною до життя звичайних громадян; в свою чергу функціонування державної системи безпеки обмежується виконанням безпосередніх обов’язків, без урахування змін у потребах і інтересах суспільства.
Висновки
Підсумовуючи викладене, зазначу наступне.
1. На сучасному етапі процес дослідження і переосмислення феномену безпеки набуває прискорених обертів у зв’язку з розширенням інтересів об’єктів забезпечення і розвитком дестабілізаційних чинників.
2. Надійне забезпечення реалізації інтересів не є можливим без існування і функціонування системи безпеки.
3. Таке функціонування досягається лише за умови наявності консенсусу та взаємозв’язків між елементами системи.
4. Створення недержавної системи безпеки передбачає, в першу чергу, формування безпекоцентрічного світогляду об’єктів і суб’єктів забезпечення безпеки задля обґрунтованого і об’єктивного прийняття рішень щодо самого процесу і адекватного розуміння цих рішень, впливу і дій об’єктами забезпечення.
5. Для гарантії стабільного функціонування недержавної системи безпеки потрібно визначитись з конкретними критеріями оцінки загальної картини і специфічних якостей персоналу при формуванні цієї системи.
6. Національна безпека повинна складатись як з державного, так і недержавного сектору забезпечення безпеки. По-перше для того, щоб відповідати власному самоорганізаційному характерові розвитку, і по-друге, задля утворення внутрішньої дуалістичної системи безпеки, елементи якої взаємодоповнюють один одного і принципи діяльності яких не носять суперечливого характеру.
7. Процес розподілу повноважень державної та недержавної систем безпеки має забезпечувати баланс сфер впливу і масштабів діяльності задля уникнення монополізації ринку безпеки державою і превенції стохастичності ( імовірності ) трансформації недержавного сектору у спрямованого проти держави чинника ескалації напруги в суспільстві.
ПОДХОД К ПОСТРОЕНИЮ СЛУЖБЫ БЕЗОПАСНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ
Колесник Дмитрий Владимирович — студент факультета безопасности предприятий Европейского университета.

Создание службы безопасности самое оптимальное решение для защиты предприятия сегодня, когда бизнес настроен активно, и никто, кроме сотрудников и руководства предприятия, не защитит его.
К сожалению, руководители предприятий (учредители) приходят к мысли о создании службы безопасности после некоторых событий: либо это острое желание руководителей предприятия отреагировать на внезапно возникшие реальные угрозы имуществу, физической расправы с персоналом и т.д., либо это основанный на результатах исследования вывод о неудовлетворительном состоянии безопасности предприятия. В первом случае созданная поспешно служба безопасности способна в некоторой степени отразить угрозы и в дальнейшем реагировать на их появление по принципу «угроза - отражение». Дело меняется существенным образом при реализации второго варианта. После детального изучения состояния безопасности предприятия (с привлечением специалистов, если их нет на предприятии) у его руководителей появится реальное представление о системе безопасности предприятия [1].
Такое системное представление (зафиксированное в письменной форме) позволяет осознанно и целенаправленно проводить работу по обеспечению безопасности предпринимательской деятельности и самого предприятия всеми его подразделениями и сотрудниками. При этом ведущая роль службы безопасности не исчезает, наоборот, понимание своей роли и места в системе безопасности предприятия приведет только к положительным результатам. Речь идет о концепции службы безопасности, представляющей собой официально утвержденный документ, в котором отражена система взглядов, требований и условий организации мер безопасности персонала и собственности предприятия. Примерная структура концепции безопасности, по мнению российского ученого Мак-Мака В.П., может выглядеть следующим образом:
I. Описание проблемной ситуации в сфере безопасности предприятия.
- Перечень потенциальных и реальных угроз безопасности, их классификация и ранжирование.
- Причины и факторы зарождения угроз.
- Негативные последствия угроз для предприятия.
II. Механизм обеспечения безопасности.
- Определение объекта и предмета безопасности предприятия.
- Формулирование политики и стратегии безопасности.
- Принципы обеспечения безопасности.
- Цели обеспечения безопасности.
- Задачи обеспечения безопасности.
- Критерии и показатели безопасности предприятия.
-Создание организационной структуры по управлению системой безопасности предприятия.
III. Мероприятия по реализации мер безопасности.
- Формирование подсистем общей системы безопасности предприятия.
- Определение субъектов безопасности предприятия и их роли.
- Расчет средств и определение методов обеспечения безопасности.
- Контроль и оценка процесса реализации концепции. [1]
Но это не единственное мнение. К примеру, российский исследователь Балашов П. А. подходит к этому вопросу с иной стороны, предпочитая концепции, более простой выход – порядок создания службы безопасности. Самое интересное, что даже при таком подходе к созданию службы безопасности, ему не удалось обойти самый важный факт – организационную структуру управления [2]. Да и какой бы вы источник не взяли, если речь в нем идет о создании службы безопасности, там всегда найдется информация об организационных структурах управления службой безопасности, хоть это только заметка.
Что же собой представляет организационная структура управления? Какие существуют подходы к ее созданию?
Под организационной структурой управления понимают совокупность управленческих звеньев, расположенных в строгой соподчиненности и обеспечивающих взаимосвязь между управляющей и управляемой системами.[5]
Что же касается подходов к созданию организационных структур управления службой безопасности, то их также много, как и самих понятий службы безопасности. Да-да, именно. Каждый отдельный автор представляет своё понимание службы безопасности, соответственно рисуя организационную структуру. Приведу несколько примеров.
Начнем с коллектива авторов Ващекин Н.П., Дзлиев М.И., Урсул А.Д., которые считают, что служба безопасности занимается детективной и охранной деятельностью, и соответственно делят ее на следующие отделы: отдел охраны, отдел режима, отдел кадров, отдел специального документооборота, инженерно техническая группа, отдел контрразведки и информационно-аналитической деятельности [3]. Все эти отделы подчиняются начальнику службы безопасности. Кроме того, эта команда, как полагают авторы, должна работать на основе закона «О частной детективной и охранной деятельности».
Стоит также упомянуть о российском ученом Мак-Маке В.П., который делит службу безопасности на подразделения на основе приписанных ей функций. Функции он выделяет следующие: выявление ненадежных деловых партнеров, охрана имущества предприятия, сбор сведений по гражданским делам, розыск без вести пропавших сотрудников и т.д. Таким образом, автор выделяет следующие подразделения: разведку, контрразведку и охрану, которые подчиняются начальнику службы безопасности. И как предыдущий коллектив упоминает о том же законе [1].
Авторы учебника «Экономика и организация безопасности хозяйственных субъектов» также делают ссылку на выше упомянутый закон. Но, опять же, организационная структура у них совершенно иная. Данный коллектив авторов выделяет следующие группы: группа режима, группа охраны и сопровождения, техническая группа, детективная группа. Или другой вариант, рассматриваемый авторами того же учебника: группа сыска и режима, группа управления персоналом, группа сопровождения грузов, группа профессионального сопровождения и финансовой деятельности, отдел охраны и пожарной безопасности, дежурная часть [4].
Что же мы видим? Все вышеперечисленные подходы к созданию службы безопасности предприятия сводятся к частной сыскной и детективной деятельности, что на первый взгляд кажется правильным. Но это только на первый взгляд. Служба безопасности ведь не занимается ни сыскной ни детективной деятельностью. Это структура, которая создается с целью стабилизации роста предприятия. Следовательно, для построения организационной структуры управления, в данном случае необходимо использовать функциональный подход, который подразумевает определение функций службы безопасности. Таким образом, среди основных функций службы безопасности выделяют:
1. руководит работами по правовому и организационному регулированию безопасности деятельности предприятия;
2. разрабатывает и пополняет «Перечень сведений, составляющих коммерческую тайну» и другие документы, регламентирующие порядок и организацию безопасности предприятия;
3. осуществляет изучение всех сторон производственной деятельности предприятия, открытой информации о конкурентах для своевременной корректировки перечня сведений, составляющих коммерческую тайну, и выявления и закрытия возможных каналов утечки коммерческих секретов;
4. разрабатывает и осуществляет меры по сохранности информации и сведений, составляющих служебную и коммерческую тайну;
5. организует и обеспечивает пропускной и внутриобъектовый режим в зданиях предприятия, порядок несения службы охраной, контролирует соблюдение требований установленного режима работниками предприятия и его клиентами;
6. участвует в определении инженерно-технических средств охраны предприятия и разрабатывает предложения по их приобретению;
7. участвует в разработке основополагающих документов с целью закрепления в них требований обеспечения безопасности и защиты коммерческой тайны, в частности, Устава, Коллективного договора, Правил внутреннего трудового распорядка, Положений о подразделениях, а также трудовых договоров, соглашений, подрядов, должностных инструкций и обязанностей руководства, специалистов, рабочих и служащих;
8. поддерживает контакты с правоохранительными органами и службами безопасности соседних предприятий в интересах изучения криминогенной обстановки в районе;
9. охрана имущества предприятия;
10. защита жизни и здоровья персонала от противоправных посягательств;
11. сбор информации для проведения деловых переговоров;
12. выявление ненадежных и не кредитоспособных деловых партнеров;
13. консультирование и представление рекомендаций руководству и персоналу предприятия по вопросам обеспечения безопасности
14. проектирование, монтаж и эксплуатационное обслуживание средств охранно-пожарной сигнализации;
15. и самая главная, самая важная функция службы безопасности предприятия и всех ее подразделений – информационное обеспечение безопасности принятия решений на всех уровнях управления. И максимум внимания требует именно высший уровень управления, поскольку именно здесь принимаются самые важные решения, и ошибка, пускай даже незначительная, будет слишком дорого стоить предприятию. Именно поэтому служба безопасности должна предоставить высшему руководству аналитически обработанную, досконально проверенную точную информацию именно в тот момент, когда руководство в ней нуждается. «Лучше поздно, чем никогда» в данной ситуации не пройдет и другие.
Основываясь на функциональном подходе в соответствии с функциями службы безопасности предприятия можно представить следующую организационную структуру управления:
- информационно-аналитический отдел, главная задача которого заключается в сборе информации, проверке информации, обработке и анализу данных, касающихся различных аспектов деятельности предприятия, для дальнейшего использования выводов в хозяйственной деятельности предприятия. Речь идет о конкретных (тактических) задачах, а так же о дальнейших (стратегических) перспективных решениях и направлениях развития предприятия.
- отдел защиты информации, который можно разбить еще на три отдела: отдел режима, отдел специального документооборота и отдел защиты электронной информации. Их функция - защита всех видов информации, и главным образом – коммерческой тайны.
- отдел охраны состоит из двух подразделений: отдел технической поддержки и отдел физической охраны. Каждый из этих отделов отвечает за выполнение своих функций и задач. Но главная задача отдела – обеспечить сохранность имущества и безопасность персонала.
- отдел личной охраны руководства предприятия осуществляет охрану и защиту наиболее важных персон из числа руководителей и специалистов предприятия, а также членов их семей.
Особенность построения организационной структуры службы безопасности предприятия зависит от таких объективных факторов как: характер и масштабы деятельности предприятия, рыночная позиция предприятия, уровень финансового состояния предприятия; и субъективных факторов как: наличие свободных финансовых ресурсов, личное мнение руководителя предприятия о службе безопасности и многих других. Исходя из вышесказанного, приходим к выводу, что невозможно построить универсальную организационную структуру службы безопасности предприятия. Для того, чтобы служба безопасности эффективно работала на предприятие, при ее создании надо очень скрупулезно отнестись к построению организационной структуры управления. Это позволит предприятию развиваться в привычном темпе, то есть служба безопасности, в таком случае не будет ни тормозить, ни ускорять рост, а попросту обеспечит стабильность роста, что собственно от нее и требуется. В каждом конкретном случае организационная структура управления будет уникальной, кроме того, она будет постепенно меняться, следуя новым тенденциям деятельности предприятия. Создавать и корректировать ее необходимо рационально, максимально используя опыт специалистов в сфере безопасности.

Литература
1. Мак-Мак В.П. «Служба безопасности предприятия: Учебное пособие по организационно-управленческим и правовым формам деятельности СБ» Изд. 2-е, испр., доп. - 208 с. 2003г
2. Балашов П. А. «Разработка структуры службы безопасности предприятия» 1999г
3. Ващекин Н.П., Дзлиев М.И., Урсул А.Д. «Безопасность предпринимательской деятельности» Учебное пособие Изд. 2-е, испр., доп., М. «Экономика» 2002г
4. Гусев В.С. и др. «Экономика и организация безопасности хозяйственных субъектов» Учебник – СПб.:ИД «Очарованный странник», 2001г
5. Кабушкин Н.И. «Основы менеджмента: Учебное пособие» 4е изд. – Мн.: Новое знание, 2001. – 336с.
УПРАВЛІННЯ ІНФОРМАЦІЄЮ ЯК ЗАПОРУКА ВДАЛОГО БІЗНЕСУ
Черняк Олена Нураліївна — студентка факультету безпеки підприємств Європейського університету
Для вирішення будь-якої проблеми потрібна оптимальна інформація.
Інформацію прийнято вважати цінною у тому випадку, коли її можна використовувати, до того ж корисність інформації значно залежить від її повноти, точності та своєчасності.
Досить часто з інформацією плутають такі поняття, як факти, думки. Факти є дійсними даними, думки є особистими припущеннями, а інформація являє собою аналітично оброблені дані.
Інформація дозволяє в повній мірі орієнтуватися в ситуації та чітко планувати свої дії, відслідковувати результативність здійснених акцій, ухилятися від несподіванок та маніпулювати людьми.
Усвідомивши потребу в інформації, слід дати відповіді на запитання: Що потрібно довідатися? Де може знаходитися потрібна інформація? Хто нею може володіти або її дістати? Як її можна одержати? Конкретні відповіді на початкові питання забезпечують розуміння останнього, техніка вирішення якого залежить як від існуючих зовнішніх умов, від знань, волі, досвіду, можливостей та винахідливості виконавця.
Одержавши вихідні матеріали, їх потрібно оцінити, інтерпретувати, визначити потребу в додатковій інформації, ефективно використати.
Інформація, що цікавить, зазвичай за доступністю буває відкритою – більш-менш доступною, напівзакритою – незасекреченою, проте контрольованою тими, кого вона стосується, секретною.
Інформацію вдається одержувати з різноманітних джерел, більшу частину яких недосвідчена людина не бере до уваги. Варто враховувати також найнеймовірніші можливості, оскільки на шляху проходження інформації іноді вдається знайти досить цінне джерело. Головними носіями перспективних матеріалів завжди є люди, документи, засоби бездротового та дротового зв’язку, електронні системи обробки інформації тощо.
Вийшовши на певне джерело інформації, потрібно чітко прорахувати його наявні та потенційні можливості, припустимі межі використання, ступінь його надійності.
Об’єктом використання може бути будь-яка перспективна особа, що володіє потрібною інформацією. Серед переліку мотивів видачі інформації можна назвати найбільш часто використовувані:
1. Особисті мотиви видачі інформації. Про мотиви людини можна дізнатися шляхом її вивчення та виявлення ступеню виразності таких спонукань.
Характерні мотиви видачі індивідом специфічної інформації та можливі шляхи їхнього знешкодження:
- жадібність. Обіцянка надання грошей та інших матеріальних цінностей;
- легкодумство. Приведення людини до безтурботного стану необачності й балакучості;
- підсвідома потреба в самоповазі. Спекуляція на ідеальному розумінні людини про самому себе;
- свої рахунки з державою або організацією. Розумне використання ідеологічних розбіжностей та існуючої незадоволеності об’єкта своїм теперішнім положенням або перспективою;
- страх за себе та за своїх близьких. Шантаж, погроза або факт фізичного або психологічного впливу;
- фактор болю. Катування або погроза інтенсивного болючого впливу;
- сексуальна емоційність. Підсування партнера з перспективою шантажу або обміну;
- симпатія до одержувача або його справи;
- марнославство. Бажання об’єкта створити певне враження, показати свою значимість та поінформованість;
- неприхований розрахунок на одержання певної інформації замість наданої тощо.
Провівши аналіз психології об’єкта та відзначивши мотиви, що ним керують, можна вийти на конкретні прийоми та методики, здатні ”розколоти” певну людину. [1]
2. Ефективні засоби витягнення з суб’єктів інформації прийнято вважати:
- підкуп – обіцянка або передача грошей та інших матеріальних цінностей;
- шантаж – на реальне, на сфабриковане, на об’єкти уразливості;
- погроза або факт як фізичного, так і психологічного впливу;
- специфічний форсований допит;
- сексуальна підстава;
- цільовий обмін інформацією;
- переконання;
- фармакологічний вплив тощо.
3. Техніка впровадження інформаторів. Розробляючи конкретну особу, необхідний підхід, до неї здійснюють, залучаючи людину з його найближчого оточення або підставляючи йому свого агента.
При проникненні до розроблюваної організації застосовують наступні прийоми:
- знайомство з певним контактером або особою з кола організації, яка передає потрібну інформацію об’єкту;
- вхід у контакт із функціонерами об’єкта для виявлення в них зацікавленості в пропозиції перспективної справи з обґрунтуванням своєї корисності, повідомленням важливої інформації;
- надання реальних або сфабрикованих рекомендацій від осіб, що не є в штаті даної компанії, але шанованих її лідерами;
- інтенсивний вплив на певних осіб організації – шантаж, підкуп, переконання;
- афішована „зрада” конкуренту організації;
- використання (або створення) умов, що перешкоджають роботі об’єкта;
- спонукання об’єкта на пошук контактів з підставною йому особою тощо.
Іншим джерелом виявлення та взяття інформації є документи. Потрібний матеріал, що знаходиться в багатьох документах можна одержати на основі оригіналу або його копії, або безпосередньо ознайомившись із його змістом по окремих достовірних свідоцтвах.
Документи добуваюся багатьма різноманітними прийомами, серед яких –проникнення в місце зберігання носія, розкриття місця зберігання шляхом створення або імітацією аварійного стану із проникненням у якості рятувальників та короткочасне захоплення потрібного приміщення, перехоплення документа в ході його пересилання або передачі, залучення третіх осіб зацікавивши їх у наданні певного документа, потужний тиск на особу, яка має доступ до носія інформації або до місця його зберігання.
Для одержання інформації крадій може застосовувати як приховане, таємне копіювання носія (ксерокопія, фотографування тощо) у разі, коли важливим є сам документ, так і ментальне копіювання – запам’ятовування змісту носія та відтворення його на папері, у разі, якщо цікавить лише сам зміст документа або ж сам факт його існування.
Тому слід особливу увагу звертати на офіційні візити агентів, що видають себе за представників суспільної, комерційної або державної служби (медики, рекламні агенти, соціологи, комерсанти, журналісти) із правочинним проханням надати певні папери серед яких і знаходиться документ, що викликає інтерес. [1]
Ще одним поширеним методом отримання інформації є перехоплення поштових листів. Заволодіти чужим поштовим відправленням – листом, бандероллю, посилкою може відбуватися у самого відправника шляхом крадіжки, розбійного нападу, різнотипні вилучення у поштовому відділенні. Також є ймовірність викрадення на шляху слідування пошти – перехоплення або підкуп кур’єра, силове захоплення або викрадення поштового автомобіля. Зокрема також не слід забувати і про те, що інформація, яка міститься у поштових відправленнях, може бути перехоплена безпосередньо у їх одержувача – місцевому відділенні зв’язку, шляхом підкупу листоноші або з поштової скриньки, шляхом постійного нагляду за нею, а також у будинку адресата, через його контактера.
Інформація з поштових листів може стати доступною завдяки великій кількості методів та прийомів її виявлення. Перлюстрація відбувається шляхом потужного просвічування та фотографування листа без розкриття конверта або тимчасової дії на конверт спеціальним спреєм для отримання ефекту його прозорості. Також іноді застосовуються жорстке розкриття з наступною заміною ушкодженого конверта та із фабрикацією наявних на оригіналі печаток та написів. Слід зокрема мати на увазі, що лист може бути прочитаний і за допомогою обережного розкриття та обачного запечатування послання. [2]
Ще не менш важливим джерелом інформації є сміття. Його обробка дає можливість дізнатися набагато більше про спосіб життя і діяльності кожного співробітника організації. Носіями такої інформації можуть служити різні позначки на використаних сигаретних пачках та клаптиках газет, зім’яті або розірвані папери, текст на яких може бути закреслений або залитий барвниками, різнотипні папірці, відпрацьований копіювальний папір тощо. Тому слід ретельну увагу приділяти вмісту технічного сміття. Для читання виявлених у такий спосіб матеріалів застосовують відновлення документів з клаптиків паперу, виявлення втиснень на підкладках з подальшою можливістю сформувати текст, відновлення змісту документа з закреслених та залитих текстів, відновлення тексту по копіювальному паперу. [2]
Зняття інформації може відбуватися і шляхом оброблення засобів зв’язку. Електронні засоби комунікації, такі як телефон, телефакс, телеграф та службово-особисті радіостанції застосовуються майже скрізь та дають можливість одержати величезну кількість ділової та особистої інформації.
Зняття інформації з телефону – найуживаніший інструмент, оскільки надає можливість для непомітного проникнення в особисте та ділове життя власника телефону. Загальними варіантами прослуховування контрольованого телефону є безпосереднє підключення до телефонної лінії (на АТС, на лінії в довільному місці), індукційне, безконтактне підключення до телефонної лінії, застосування радіо жучка, вбудованого в апарат або на телефонній лінії, приєднавши його у розрив ланцюга або до паралельного ланцюга, прослуховування через дзвінковий ланцюг тощо. [3]
Перехоплення факсимільної інформації. Перехоплення факс-повідомлень не відрізняється від перехоплення телефонних повідомлень. Завдання доповнюється лише обробкою отриманих повідомлень. Комплекси перехоплення забезпечують автоматичне виявлення і реєстрацію факсимільних повідомлень на жорсткий диск з подальшою можливістю автоматичної демодуляції зареєстрованих повідомлень та виведення їх на дисплей та друк.
Перехоплення радіопереговорів не складає труднощів, оскільки радіочастотне спілкування відбувається за допомогою спеціальних радіостанцій та радіотелефонів, що діють переважно у діапазоні ультракоротких хвиль (УКВ). [2]
Наступним джерелом, через яке можливим є отримання інформації, що цікавить є спостереження за об’єктами. При активній розробці досліджуваного об’єкта неможливо обійтися без спостереження за його особистим та діловим життям, виконуваного найчастіше візуальними та акустичними методами. Стеження може проводитися як епізодично для з’ясування певного факту, так і постійно для орієнтації в поточній ситуації та її реальних змін. Тому спостереження відбувається за декількома напрямами: спостереження за стаціонарним об’єктом (приміщення, будівлею, відкритою місцевістю); стеження за окремою особою (її графік дня, розпорядок, звички тощо).
Найбільша увага і в тому й в іншому випадках стеження є таємне прослуховування бесід та переговорів. Прослуховування переговорів є можливим знаходячись безпосередньо поруч або застосовуючи технічні засоби перебуваючи на пристойній відстані від об’єктів.
Не слід зокрема ігнорувати такий факт, що інформація може бути доступною і через таке ненадійне джерело, як плітки. Слухи можна визначити як офіційно непідтверджувані повідомлення, що циркулюють міжособистісними горизонтальними каналами. Велика кількість з них, як правило, правдиві, а нерідко й достовірні, причому передають та поширюють їх навіть ті, хто цьому не вірить. Ставитися до будь-яких пліток потрібно гранично обережно та ніколи не забувати про прагнення людей видавати бажане за дійсне та про ймовірність закидання цільової дезінформації.
Отримані різноманітними шляхами дані принесуть користь лише після того, як усі вони будуть піддані необхідному аналізу та гранично точному тлумаченню. Підґрунтя багатьох ділових невдач полягає не в ігноруванні інформації, а в її помилковому аналізі. Відомості потрібно оцінювати за вірогідністю, значимістю, погодженістю, повнотою, можливістю використання.
Варто враховувати, що вхідні матеріали можуть бути підсунуті джерелу як дезінформація, перекручені ним навмисно, зміненими у ході її передачі. Усні повідомлення, що циркулюють горизонтальними неформальними каналам, менш піддані перекручуванню, в той час як інформація, яка надається вищим ланцюгам як правило не є суворою дійсністю. Такий стан речей залежить від бажання догодити або одержати винагороду, або навіть уникнути догани. При навмисній дезінформації застосовується як свідома брехня, так і витончена напівправда, що підштовхує до помилкових суджень.
Користь від отриманих та проаналізованих матеріалів стрімко зростає, у правильному та чіткому сполученні конкретного факту з іншими наявними фактами. Це передбачає систематизацію фактів, виявлення ключових моментів, побудова припущень, що пояснюють основні факти, одержання, при необхідності, додаткових даних, оформлення висновків та їхня перевірка на відповідність іншим фактам.
Потрібно інтуїтивно розуміти, які моменти є найважливішими, не концентрувати увагу на багатьох.
Інформація – є важливим середовищем для організації, в якому циркулюють дані, що мають стратегічне значення для життя самого підприємства. Тому, знаючи можливі канали витікання інформації, керівництво має змогу своєчасно запобігти виникненню загрози господарській діяльності.
Література
1. Юдин А. Направление 1601 Информационная безопасность // Служба безопасности/ — № 11-12. — 1999.
2. Ананский Е. Защита информации – основа безопасности бизнеса // Служба безопасности. — № 11-12. — 1999.
3. Шмалько В. Компьютерная телефония в системах безопасности // Служба безопасности. — № 1. — 1999.
КОМЕРЦІЙНА РОЗВІДКА В СТРУКТУРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВ (АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ)
Грищенко Анна — студентка факультету безпеки підприємств Європейського університету

"Сучасна наукова, промислова й економічна інформація здебільшого легко доступна. 95% цікавлячих Вас даних можна одержати зі спеціальних журналів і наукових праць, звітів компаній, внутрішніх видань підприємства, брошур і проектів, що роздаються на ярмарках і виставках. Ціль шпигуна - роздобути ті 5% інформації, що залишилися , у якій і криється фірмовий "секрет", "таємниця майстерності".
Французький дослідник методів промислового шпигунства М. Денюзьер[1]

Перший випадок застосування розвідувальних прийомів увійшов в історію Стародавнього Риму. Внаслідок успішно проведеної акції імператор Юстиніан зруйнував монополію китайців на виробництво і торгівлю знаменитим шовком на Близькому і Середньому Сході, викравши у них гусінь шовкопряда. Крадіжка комахи призвела до безповоротних змін у міжнародній торгівлі того часу. Так почалася історія розвідки заради прибутку.
Спосіб, яким римський імператор досяг своєї мети, продемонстрував сучасникам, наскільки вразливі й досяжні чужі розробки і технології. Успішна розвідоперація може позбавити замовника колосальних витрат часу і коштів, необхідних для проведення науково-дослідних робіт.
Відтоді методи і засоби, які застосовують спеціалісти для досягнення поставлених комерційних завдань, поступово вдосконалювалися, досягши повного розквіту в епоху індустріалізації і глобалізації ринків. У ХХ столітті комерційне шпигунство набуло цілком промислових масштабів.
Сам же термін «комерційна розвідка» вперше було сформульовано на початку 60-х на семінарі з методів збирання інформації для керівного складу, організованому американською компанією Маnagемеnt Invеstigаtion Sеrviсеs.
Якщо запитати пересічного громадянина або навіть підприємця, що він розуміє під поняттям “комерційна розвідка” найбільш імовірна відповідь буде наступною: “Це пристойна назва для крадіжки”!
Це розповсюджена помилка яка не відповідає дійсності. Прийнято розрізняти комерційну розвідку (у США і країнах Європи - competitive intelligence) і промислове шпигунство. Категорична відмінність полягає у строгому дотриманні закону в першому випадку і порушеннях карного, авторського або будь-якого іншого права - у другому.
У нашій країні як комерційна розвідка, так і промислове шпигунство існують поки що "стихійно", і часто грань між ними неможливо провести.
На даний момент під комерційною розвідкою маються на увазі три різних напрямки збору інформації, на яких варто зупинитися докладніше [2]:
1. Збір даних про партнерів і клієнтів для запобігання шахрайств із їх боку.
У США, наприклад, такої проблеми не існує: є банки даних "кредитних історій"; відкритий доступ до матеріалів судових справ за останні п'ятдесят років, що дозволяє, не прибігаючи до специфічних прийомів, з'ясовувати, з ким маєш справу. Досить поширені і "чорні списки" тих, хто заплямував свою ділову репутацію. В Україні, поки що, кожній зацікавленій організації потрібно самостійно збирати й аналізувати інформацію. Промислові компанії змушені поодинці створювати власні технології перевірки кредитних історій, що ефективно вдається лише гігантам, здатним утримувати достатньо розвинуту й ефективну службу безпеки.
2. "Підсвічування" потенційних партнерів і співробітників. Йдеться, у першу чергу, про реальне фінансове становище. Зазвичай цим займаються відділи безпеки компаній. Це дуже складна сфера, у якій легко переступити межу закону, особливо якщо мова йде про фізичних осіб - так, при прийомі на роботу нового співробітника легально займатися збором інформації про його приватне життя можна тільки з письмової згоди особи, що перевіряється.
3. Збір інформації маркетингового характеру. Саме цим, власне, на заході займається більшість фахівців у сфері конкурентної розвідки, тоді як у нас цей вид діяльності тільки зароджується.
Слово «розвідка» у своєму початковому значенні припускає проведення таємного дослідження зі спеціальною метою. Немає сумніву, що певною мірою вона пов'язана майже з усіма галузями знань, але в першу чергу вона пов'язана зі сферою знань, що пропонує вирішення питання забезпечення економічної безпеки.
Тим засобом, за допомогою якого комерційна розвідка впливає на проведення і розробку політики компанії, є інформація. Отже, комерційна розвідка виправдовує своє існування, поставляючи інформацію. Але будь-яка кількість фактів принесе мінімальну користь якщо їх зміст не буде розкрито.
В інформаційній роботі, завдання якої полягає у отриманні максимальної користі з наявних фактів, необхідно вміти правильно зрозуміти й оцінити явища і бачити їх у перспективі.
Розвідувальна інформація є осмислення відомостей, засноване на зібраних, оцінених і розтлумачених фактах, викладених таким чином, що їх значення для вирішення конкретної задачі є зрозумілим і очевидним. Це визначення підкреслює різницю між необробленими матеріалами й остаточним продуктом інформаційної роботи.
Для вирішення будь-якої проблеми потрібна оптимально корисна інформація. Інформацію прийнято вважати адекватною лише тоді, коли її можна використовувати. Корисність інформації напряму залежить від її повноти, точності і своєчасності.
Варто розрізняти [4]: факти (дані), думки (особистісні припущення), інформацію (аналітично оброблені дані).
Інформація дозволяє:
- орієнтуватися в ситуації;
- чітко планувати свої дії;
- відслідковувати результативність проведених акцій;
- ухилятися від несподіванок;
- маніпулювати окремими людьми й групами людей або підрозділами.
Інформаційні дані комерційної розвідки поділяються на [4]:
- Тотальні (дають загальне оглядове уявлення про цікавлячу проблему й учасників проведеної комерційної розвідки);
- Поточні або оперативні (тримають в курсі подій, що змінюються);
- Конкретні (заповнюють виявлені пробіли в даних або відповідають на визначені запитання);
- Непрямі (які підтверджує або спростовують якісь припущення, будучи пов'язаними з останніми опосередковано) ;
- Оцінювальні (розтлумачують події і дають прогноз щодо їхнього розвитку в майбутньому; це - оптимально оброблені дані).
Усвідомивши потребу проведення комерційної розвідки для вирішення певних економічних задач підприємства, необхідно також сформувати перелік конкретних питань:
- Що треба довідатися?
- Де (і в якому вигляді) може знаходитись бажана інформація?
- Хто про неї може знати або хто має змогу дістати таку інформацію?
- Як (і в якому вигляді) її можна одержати?
Чіткі відповіді на початкові питання забезпечують розуміння останнього, техніка вирішення якого залежить як від існуючих зовнішніх умов, так і від знань, волі, досвіду, можливостей та винахідливості власне виконавців.
Одержавши вихідні дані, їх потрібно:
- оцінити (за ступенем вірогідності, важливості, таємності, відповідності, можливості використання);
- інтерпретувати (у системі взаємозв’язків з іншими даними), виявивши її місце в загальній системі фактів;
- визначити, чи потрібна (і яка) додаткова інформація;
- ефективно використати (врахувати у своїх планах, передати в інші відомства , притримати до потрібного моменту).
Потрібна інформація може бути [4]:
- відкритою (більш-менш доступною);
- напівзакритою (не засекреченою, але контрольованою тими, кого вона стосується);
- секретною (тією, що вважається за різними причинами ключовою у визначених ситуаціях).
Конфіденційну інформацію вдається одержувати з досить різноманітних джерел, на більшу частину яких недосвідчена людина просто не зверне уваги. Варто враховувати найнеймовірніші можливості, якими б нереалістичними вони не здавалися, тому що в ланцюгу проходження інформації інколи трапляється знайти дуже коштовне джерело.
Як відомо, 70-90% всієї інформації розвідка одержує з відкритих джерел. Основну роль у цій категорії сьогодні грає Інтернет, що відкриває доступ до ЗМІ, сайтів компаній, професійних баз даних і т.п. Проблема в тім, що дані не структуровані, і найчастіше їх неможливо знайти за допомогою пошукових систем. Друга група джерел - різноманітні паперові документи: підшивки газет і журналів, реклама, прес-релізи.
Так відповідно класифікації головними носіями перспективних матеріалів завжди є:
- знаючі люди;
- документи;
- засоби бездротового і дротового зв'язку;
- електронні системи обробки інформації (комп'ютери, електронна пошта, електричні друкарські машинки);
- різні фактори, що відслідковуються (поведінка, розмови, результати дій).
Для кожного джерела інформації, спеціаліст із конкурентної розвідки має визначити його наявні і потенційні можливості, припустимі межі використання та ступінь його надійності.
Західні бізнесмени витрачають в середньому 15– 20% від чистого прибутку на те, щоб захистити свої економічні, фінансові і комерційні таємниці від конкурентів [5]. Оцінити витрати на отримання інформації фірм-конкурентів практично неможливо, вони іноді сягають астрономічних сум.
Нема потреби пояснювати, наскільки пов’язаний сучасний бізнес із конкуренцією. Дедалі важче стає знайти вільну нішу у сфері сучасного бізнесу. Щоб вижити в умовах ринку, підприємець, з одного боку, повинен захищати свої секрети, а з іншого – знати наперед усі основні комерційні тонкощі свого конкурента.
Література
1. Цит. по Великие мысли великих людей, 1998.
2. Чертопруд С. Конкурентна розвідка і промислове шпигунство: етика використання методів і засобів.
3. Крысин А. Проблемы безопасности коммерческих структур в работе с кадрами.
4. Ронин Р. Своя разведка. Практическое пособие, 1997.
5. Кульпінов В. Український дiловий тижневик "Контракти" / № 43 вiд 25-10-2004.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Остапенко Григорій — студент ІІІ-го курсу Інституту права та безпеки підприємництва
Оскільки зміст державного управління є предметом окремих досліджень, то в даній статті наша увага буде зосереджуватись на розгляді інформаційного забезпечення державного управління національною безпекою України в сфері прийняття управлінських рішень.
Для цієї статті найбільш цікавими є дослідження українських вчених спеціалістів у сфері управління. Так у психології управління та теорії управління національною безпекою ця проблема розглядалася такими видатними українськими вченими як: Ситник Г.П., Білоус В.Т, В.А. Ліпкан, Л.М. Карамушка, Почепцов Г.Г., Костенко Г.Ф, Копан О.В та іншими. Разом з тим питання інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень в системі Національної безпеки України потребують ретельного вивчення і є предметом науково-прикладних досліджень в умовах сьогодення.
Спочатку треба з’ясувати зміст поняття „системи управління національною безпекою”. У сучасній теорії управління розглядається безліч різних організацій, які є сукупністю людей, груп, об'єднаних для досягнення якої-небудь мети, вирішення якого-небудь завдання на основі принципів розподілу праці і розподілу обов'язків. Це можуть бути державні установи, громадські об'єднання, науково-виробничі об'єднання, приватні підприємства та ін.
Організації створюються для задоволення різноманітних потреб людей у продукції або послугах і тому мають різне призначення, розміри, будову та інші параметри.
Така різноманітність має велике значення при розгляді організації як об'єкту управління. Безліч цілей і завдань, що стоять перед організаціями різного класу складності і різної галузевої приналежності, призводить до того, що для управління ними потрібні спеціальні знання і мистецтво, методи і прийоми, що забезпечують ефективну спільну діяльність працівників всіх структурних підрозділів.
Система управління національною безпекою є складною системою, створеною для збору, аналізу і переробки інформації з метою отримання максимального кінцевого результату при певних обмеженнях (політичний імідж, економічна та військова могутність тощо). Щодо управління національною безпекою, то ми використовуємо термін система. Наприклад, система національної безпеки, система забезпечення національної безпеки, система національних інтересів система напрямів політики національної безпеки тощо. Чому? Перш за все тому, що будь-який об'єкт ми розглядаємо з погляду кібернетики і тим самим намагаємося зрозуміти його цілі, структурну будову, принципи функціонування і в цьому сенсі розглядаємо будь-який конкретний об'єкт, у тому числі і національну безпеку як систему.
Рада Національної безпеки і оборони України (РНБОУ) є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президенті України, яка, відповідно Конституції України:
• координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у
сфері національної безпеки і оборони;
• розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно
до Конституції та законів України, Закону України "Про основи
національної безпеки України", Воєнної доктрини України належать до
сфери національної безпеки і оборони;
• здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади
у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України
відповідні висновки та пропозиції;
• залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів
виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та
організацій усіх форм власності:
• ініціює розроблення нормативних актів та документів із питань
національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та
результати перевірок їх виконання;
• координує і контролює переведення центральних і місцевих органів
виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного
чи надзвичайного стану;
• координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування
в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи
надзвичайного стану.
Вагу РНБОУ важко переоцінити. Його основна роль полягає в стратегічному управлінні національною безпекою. Однак, не буде зайвим зауважити, що вважаємо таким, що потребує окремих наукових досліджень, питання про переосмислення статусу даного органу і його зосередження На організації управління органами державної влади, що забезпечують національну безпеку. Саме на це було спрямовано Указ Президента "Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України". І хоча 14 жовтня 2005 року Президент України підписав ще один указ із однойменною назвою, в якому була затверджена нова структура Апарату РНБО. кардинально ситуацію він не змінив.
На наш погляд, функції контролю має виконувати інший орган. Ґрунтуючись на управлінській системі координат, Рада національної безпеки і оборони України є органом стратегічного управління національною безпекою, тому функції контролю не можуть бути сконцентровані в ньому. Саме тут постає ще одна наукова і практична проблема: проблема здійснення контролю за діяльністю системи управління національною безпекою. На сьогодні РНБОУ здійснює контроль лише за органами виконавчої влади, тому органи законодавчої і судової влади щодо питань виконання ними функцій по забезпеченню національної безпеки є по суті безконтрольними. З іншого боку, нині відсутній механізм парламентського, прокурорського, судового контролю за діяльністю суб'єктів управління національною безпекою, а відтак відсутня система контролю за системою управління національною безпекою.
Разом з тим РНБО України не має своїх інформаційних центрів і повністю залежить від інформації яку надають відповідні міністерства, відомства та організації за запитом РНБО, або використовують інформацію, яка розташована в Інтернет. Механізм прийняття рішень в сфері управління національною безпекою є прозорим. З отриманою інформацією працюють державні експерти відповідних управлінь РНБО, далі керівники Управлінь, Департаментів РНБО, розробляються рекомендації на засідання РНБО, готуються відповідні проекти Указів Президента України.
Виходячи з ситуації що склалася в зовнішній та внутрішній політиці України, ми можемо з сумлінням констатувати, що РНБО не попередила жодної проблемної ситуації, а приймає рішення тільки по факту виникнення негативних ситуацій, які можуть загрожувати Національної безпеки України.
Такий стан свідчить, що РНБО не має своєї наладженої системи інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень в сфері національної безпеки, як в зовнішній так і у внутрішній політики нашої держави. На мій погляд, якщо на РНБО покладенні завдання та повноваження, як конституційного органу України, то вона повинна мати свою, незалежну систему інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень в сфері національної безпеки.
Ми вважаємо, що така система повинна охоплювати, як міністерства та відомства України, так і регіони та мегаполіси нашої держави. На нашу думку при Держадміністраціях у всіх регіонах України повинні бути створенні відділи з питань забезпечення національної безпеки. Ці відділи відслідковують стан забезпечення національної безпеки в регіоні, надають об’єктивну, незаангажовану інформацію до РНБО, здійснюють консультаційно-експертні функції в регіоні при Главі держадміністрації з питань національної безпеки.
Крім того у всіх міністерствах та відомствах повинні бути створені відділення Уповноваженого з питань національної безпеки. Представники цих відділень відслідковують ситуації, що можуть загрожувати національної безпеки за діяльністю, або бездіяльністю міністерства, інформують РНБО та сумісно з керівництвом міністерства розробляють систему заходів, щодо недопущення виникнення загроз національної безпеки України.
Крім запропонованого у самому РНБО повинно бути створено Управління інформаційно-аналітичного забезпечення прийняття стратегічних рішень, де буде накопичуватися, аналізуватися та оброблятися інформація, яку отримує РНБО. Це Управління буде здійснювати аналіз щодо повноти та незаангажованості надісланої інформації, збирати інформацію з різних міст та джерел, передавати її державним експертам для роботи, здійснювати контроль за урахуванням при підготовки управлінських рішень в сфері національної безпеки усіх факторів, та прогнозування наслідків цих рішень.
Література
1. Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України»// Відомості Верховної Ради. -1998. -№35.
2. Закон України «Про основи національної безпеки України»// Офіційний Вісник України. – 2003. -№29.
3. Ліпкан В.А. Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України: Монографія. – К.: «ТЕКСТ», 2005. -347с.
4. Ліпкан В.А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України: Монографія. – К.: «Текст», 2003. - 600с.